Глава VII — Падіння в обійми Графа (розділи 19-23)

Розділ 19 — Бій і обман

Він стоїть серед фантомних сходів, огорнутий чорнотою місячної темряви. За ним — десятки смертежерів, серед яких і сам Сіндер, що виходить із тіні, дим стелиться навколо його кроків.

— «Ви справді думали, що знайдете його першими?» — глузливо шепоче Граф.

Починається битва.

Стихії спалахують: Зуї розсікає туман дощем, Зейн заморожує тіні, а Вайлдфаїр творить вибухи чистого тепла, палячи фантомів. Призматичні клинки героїв засвічуються, взаємодіючи з енергією Джиндзяго. Вони розрізняють, хто справжній, а хто лише відображення.

Але Граф — не просто суперник. Він контролює сам простір. Сувій здається досяжним — але зникає в останню мить. Здається, що Граф його схопив…

Та все не так.

Це ілюзія. І вперше — проти ілюзії грає не лише Граф, а й сам світ Шайро. Бо місто не належить йому. І місто зробило свій вибір.

Справжній сувій — вже в руках Зуї.

— «Дякую, Шайро…» — прошепотіла вона.

Граф розлючений. Його рука — на півкроку від Зуї, але місто саме викидає його з простору. Шайро не дозволяє більше знущань. Джиндзяго закривається — місто зникає разом з усіма ілюзіями, приховуючи свою магію на тисячоліття.

Команда з останнім сувоєм телепортується назад у Об’єднане Королівство.

Там… починається щось нове. Чотири сувої — майже зібрані. Але в глибині Дикості, Расс дивиться на магічну проекцію світу, а Сіндер шепоче:

— «Вони ще не перемогли… Вони навіть не знають, що ми вже тут.»

  Розділ 20: Наказ на знищення

Світло Джиндзяго ще тремтіло після останньої битви, коли небо знову розірвав гул — цей раз не фантомний, не ілюзорний. Реальність сама почала тріскатись.

Граф стояв у тінях свого тронного залу — чи, скоріше, уламків трону, збудованого з мертвих сфер добра. Його тіло дихало злобою, а очі світилися хворобливим сріблом.

— Ви вкрали мій шанс… — прошипів він, стискаючи фальшивий сувій. — А значить… світ заплатить.

Біля нього мовчки стояли Расс і Сіндер. Перший — мовчазний, з лапами, залитими тінню. Другий — спокійний, але з очима, що диміли неспокоєм.

— Почати очищення, — кинув Граф, і слова його прозвучали як вирок. — Жодного світу з вірою. Жодної сфери з іменем. Лише тиша, темрява і попіл.

Наказ передали.

Смертожери, спотворені колись людьми, що втратили свої сфери добра, рушили.

Вони — не безумці. Вони — не машини. Вони — порожнеча, яка хоче втягнути все.

Першими впали маленькі світи: село Талінар, лісова гавань Сейл, флот магів на островах Інеї.

Люди благали, молилися, боролися — та їхні сфери випаровувались у вічність.

У цей самий час Зейн заморожував водоспади, захищаючи ворота Об’єднаного Королівства. Його крига — єдине, що не ковталося темрявою. Він був незламним. Для Смертожерів — невидимий.

Тера створювала бар’єри з хаосу. Беатрис заряджала блискавками старі статуї оборони. Вайлдфаїр передавала тепло людям у притулках. Але було відчуття… що щось насувається.

— Це не атака, — сказала Зуї, стоячи на башті. — Це — попередження.

⸻

  Розділ 21: Повернення без здобутку

Дикість зустріла Зуї, Вайлдфаїр і Зейна мовчазно. Тут не росло ні дерев, ні спогадів. Тут жили тільки інстинкти — і той, хто ними керував.

Дріксі і Нокт — дует, що злився з природою. Вони ховалися не в лісі — вони були лісом. Спроби героїв знайти їх закінчилися тільки нападами фантомних звірів, голосами, що манили в пастки, і туманами, що змивали орієнтири.

Зуї, використовуючи контроль над вологістю й дощем, намагалась «вичавити» сліди. Але Дикість — не місце, де залишаються відбитки.

— Вони знають, що ми прийшли, — прошепотіла вона.

В цей час Зейн знаходив сліди метаморфоз — порвана кора, глибокі подряпини, оплавлені камені.

— Це “Пульс Природи”… — сказав він. — Нокт не просто тут. Він тренується.

Вайлдфаїр розпалила орієнтирну кулю, та вона згасла за секунду. Нечутність, камуфляж — усе свідчило: ворог не хоче грати у відкриту.

— Ми не знайдемо їх. І час іде, — визнав Зейн.

Розчарування. Злість. Безсилля. Але вибору не було.

Коли команда повернулась в Об’єднане Королівство, на них вже чекали Беатрис, Тера, Стівен і Сенді.

— У нас є сувій Ілюзії. Ми змогли обманути Графа, — повідомила Тера.

Але святкування не буде.

Сенді подивилась на них серйозно:

— Він уже в дорозі. Той, хто жадає руйнування, ніколи не зупиниться.

На горизонті почали згущуватись хмари — і не стихійні. Це була сама темрява, що проковтнула надію інших світів. Попереду — фінальна фаза.

  Розділ 22: Остання підготовка

Замок Об’єднаного Королівства гудів, як вулик перед бурею. Не від страху — від напруги. Кожен бікон, кожна башта, кожна зала готувались до найбільшого удару за всю історію свого існування.

— Ми більше не маємо часу, — сказала Беатрис, стоячи на центральному балконі. — Він уже тут.