Глава V — Кров і надія під одним небом (розділи 13-15)

РОЗДІЛ 13 — Сенді і правда про сувій

Тієї ж ночі Сенді стояла в центральному залі бібліотеки, в оточенні сотень кільцевих порталів часу. Кожен із них був схожий на голографічне вікно: в одних – горіли палаци, в інших – цвіли сади, в третіх – розсипались світи.

Вона зупинила рух одного кільця, й у ньому з’явилося місто, оповите хвилями. Куполи, башти, сині дороги. Портове місто. Але не те, яке вони вже пройшли… Це було давнє, ще до того, як прийшла темрява.

З’явилася вона — Сенді в образі часів становлення стихійників. Молода, з довгим срібним волоссям, вона стояла поруч із Вартовим Води, передаючи йому Сувій.

— Це не просто сувій… — мовила вона, повертаючись до теперішньої себе. — Це ключ до балансу, до серцевини сфер. Якщо він потрапить у темряву — мультивсесвіт не просто загине. Він… почне псуватись. Плавитись.

Стівен і Тера підійшли ближче:

— То він… як джерело?

— Він — частина ядра творіння. Один із чотирьох. І ми вже втратили Природу. Залишилось два. Ілюзія — наступна.

Зуї, яка щойно відновила рівновагу після вивернутого на світло минулого, підійшла мовчки.

— Ми не дамо йому перемогти. Ми не просто герої. Ми — нова пам’ять світів.

Сенді посміхнулась:

— Тоді вам час іти. Джиндзяго чекає.

У цей момент кільце часу обернулося й показало… місто світла й віддзеркалення, схоже на сон.

— Ілюзії не про брехню. Вони про вибір, яку правду бачити, — сказала Сенді. — І саме там вам доведеться обрати.

  РОЗДІЛ 14 — Сувій Портового міста

Шлях до Портового міста пролягає через туманні протоки, де вода має власну пам’ять. Лише обрані можуть перетнути ці води без наслідків — ті, хто несе в собі світло сфери. І тому Зейн, Беатрис та Стівен — ті, в кому сфера жива — рушили першими.

Коли корабель перетнув останній бар’єр, перед ними розкрилося забуте місто. Куполи були вглиблені у воду, вежі стерті часом, але в повітрі все ще витало щось… святе.

— Це місце… спить, — сказав Зейн. Його голос лунав ніби крізь лід.

Стівен зупинився перед великим монолітним входом. На камені було вирізьблено символ води й… півмісяць. Знак, який зустрічався лише на сувоях Творців.

— Тут… — пробурмотів він. — Сувій всередині.

🏛 Вони увійшли до храму Води. Всередині панувала тиша, яка не була порожнечею, а радше нагадувала дихання самого океану.

Та варто було їм наблизитись до вівтаря, як з водяних завіс виринули духи Порту — напівзабуті душі, що стали сторожами цього місця. Їхні тіла були прозорими, їхні очі — мертвими. І разом із ними — смертожери.

— Сувій не для вас! — проревів один із них, і розпочалась битва.

  Беатрис викликала бурю, Зейн укрив героїв льодовим бар’єром, а Стівен телепортувався в центр, щоб захистити сувій.

У розпал сутички Беатрис зіштовхується з одним із духів, який колись був її вчителем ще до епохи розколу стихій.

— Ти… ще пам’ятаєш мене? — прошепотіла вона, опустивши блискавку.

— Я пам’ятаю твоє серце, — прошепотів дух, і розчинився.

  І саме в цю мить Стівен доторкнувся до сувою — вода навколо закрутилась у спіраль, і у небі з’явилась сяюча лінія, що з’єднала храм із небом. Світла стало більше.

Портове місто… зітхнуло.

Воно повернулося до життя.

⸻

  РОЗДІЛ 15 — Порожній напад

Не пройшло й доби після здобуття сувою, як в Об’єднаному Королівстві здійнялась тривога. Над хмарами — розлом. Із нього не вийшло ні війська, ні чорна хмара. Лише сам Граф.

Він з’явився в нічному небі над одним із озер, тримаючи в руках уламки темного сферичного артефакту.

— Джиндзяго… — прошипів він. — Де ж ти ховаєш Ілюзію?

Він вірив, що останній сувій там. Він навіть відчував пульс сфери. Та коли ступив на землю цього світу, відчув… порожнечу.

Жодної енергії. Жодного сліду.

Лише старі легенди, старі сліди. І ім’я, вигравіруване на підземній залі, схованій під тінями вежі: Шайро.

 В цей момент у голові Графа промайнула підозра. Ілюзії — це не місце. Це пастка.

Він намагається розворушити місто темрявою. Вулиці в Джиндзяго наповнюються фантомами, починаються викривлення простору — хмари втікають назад, стіни починають дихати, ріки течуть угору.

Та сувою немає.

  Тим часом в Об’єднаному Королівстві Зуї відчуває дивне тремтіння. Її стихія — дощ — поводиться так, ніби до неї торкається інша реальність.

— Це він… — шепоче вона. — Він шукає те, чого тут немає.

Тера вивчає магічну карту, яку залишила Сенді.

— Справжній сувій… в іншому шарі. У самому серці Шайрового світу. Нам туди.

І команда збирається в нову подорож.

  Та Граф у люті. Його вперше перехитрили.

— Якщо вони сховали сувій — я зітру все довкола! — кричить він, і випускає хвилю місячної темряви на всі довколишні світи.

  Зникають світи, гаснуть сфери. Люди втрачають надію. А герої розуміють: залишилось зовсім мало часу.

Наступна зупинка — Джиндзяго.