Глава III — Пісня сувоїв і клинків (розділи 7-9)

Розділ 7: Хмарне Королівство і Земфір

 Локація: Хмарне Королівство …місто вітру, світла та осуду.

Після днів подорожі вітровими шляхами, команда прибуває до Хмарного Королівства. Їх зустрічає помпа, охорона в золоті й сам Земфір, що стоїть з піднятими бровами, мов суддя.

— Ну нарешті. — Його голос обволікає холодом. — Я вже подумав, що ви забули дорогу в цивілізацію.

— Повітря тут, як завжди, пахне самозакоханістю, — бурчить Зуї собі під ніс.

  Аудієнція в Тронному Залі

Земфір і Міра погоджуються допомогти, але за умови:

— Ми відкриємо вам доступ до Сувою Вітру лише після того, як пройдете випробування довіри. — Земфір стискає пальці. — Це не просто тест на силу. Це перевірка вашого коріння.

  Випробування: Дзеркала Стихій

Кожен зі стихійників має увійти в окрему кімнату, де побачить спотворену версію себе:

• Зуї бачить себе в образі Смертожерки — холодну, байдужу, що зрадила всіх.
• Тера стикається з хаосом, який знищив би світ, якби вона не вчилася його стримувати.
• Вайлдфаїр бачить себе спаленою, знищеною своєю ж стихією — самотню й покинуту.

Кожна з них проходить випробування по-своєму: хтось сміється в обличчя страху (Зуї), хтось тримтить, але йде вперед (Вайлдфаїр), а хтось просто зупиняє хаос словом (Тера).

  Передача Сувою

Земфір, уперше за довгий час, не висловлює сарказму. Він обережно подає Сувій Вітру Зуї.

— Ти не схожа на королеву… — каже він тихо. — Але ти схожа на ту, хто ніколи не здається.

Зуї усміхається. Її очі спокійні, але глибоко в них — тінь минулого.

— І саме тому я й тримаюся.

  Розділ 8 – Призматичне пробудження

Камінь, обрамлений бурштином, засвітило зсередини, щойно Зуї торкнулася його клинком.

— Що це було? — прошепотіла Вайлдфаїр, уважно вдивляючись у холодне світло клинка. Його лезо вібрувало, наче живе.

— Відлуння, — відповіла Зуї. — Клинки… починають прокидатися.

Вони вже повернулися до Об’єднаного Королівства, привізши Сувій Вітру з Хмарного Королівства. Усередині центральної зали замку стояла тиша — ледь відчутна, напружена, майже священна. У повітрі ніби зависла сила, яку ще не зрозуміли, але вже відчули.

Смертожери не змусили на себе чекати. Із заходу почали надходити вісті про викрадені сфери, зникнення цілих селищ, і… про тих, хто вижив, але вже був іншим — без іскор у погляді, без життя у душі.

Тера вивчала записи Сенді, згадуючи її застереження:

“Призматичні клинки здатні не лише руйнувати темряву, а й торкатися душі. В момент викрадення — клинок може пробити темряву і повернути світло.”

Це було майже неймовірно. Але шанс з’явився.

Під час наступної сутички на південних межах Королівства, коли Смертожери оточили невеличке селище, команда вперше протестувала свою надію. Зуї, озброєна Призматичним Клинком, прорвалася до серця атаки. Один із Смертожерів уже витягав сферу добра — видно було, як вона світилася крізь грудну клітку жертви.

І тоді… клинок увійшов у темряву.

Спалах. Тріщина в реальності. Сфера знову засяяла. Людина впала на землю, віддихуючись, а Смертожер… зник у повітрі.

— Воно працює, — прошепотів Стівен, стоячи поруч. — Ми можемо їх врятувати…

Але це був лише початок. З кожною атакою ставало важче, бо темрява вчилася — мутувала. І герої розуміли: у них мало часу, аби повністю розкрити потенціал Призматичних Клинків.

 Розділ 9 – Тиша перед бурею

Повернення до спокою виявилось примарою.

Здавалося, Об’єднане Королівство трохи видихнуло після останніх перемог. Але під цією уявною тишею нуртували питання, напруження і прогнози, як перед грозою.

У бібліотеці, за старими пергаментами й фоліантами, Беатрис і Стівен вивчали згадки про інші сувої. Один текст, обгорілий, частково стертий, говорив:

“Той, хто тримає чотири Сувої Творців, може торкнутися Коду Початку. Та лише той, хто не шукає влади, а рівноваги — здатен втримати їх разом.”

Значення було ще неясне. Але Беатрис знову й знову поверталася до нього.

А тим часом, Тера й Зуї гортали карту світів. Пальці ковзали над Портовим містом, над руїнами на дні… над фрагментом, де, за словами Сенді, мав бути Сувій Води.

— Ми були в цьому місці з Альбусом, — згадала Тера. — Але тоді не знали, що шукаємо.

— А тепер маємо ще одну підказку, — відповіла Зуї. — Сенді казала: “Те, що поховане, не забуте. Вода пам’ятає.”

Кілька днів герої провели в підготовці: ремонти замку, збори зібраної інформації, спостереження за новими зникненнями… Але кожен з них розумів — це лише перепочинок перед новим витком темряви.

Увечері, сидячи біля великого вогнища, Зуї промовила:

— Ми йдемо не просто за сувоями. Ми йдемо за шансом повернути баланс. А якщо цей шанс уже хтось хоче вкрасти?

На мить ніхто не відповів. Але всі знали — це вже сталося.

І в темряві, десь у віддаленому світі, ледь чутно, наче шепіт крізь вітер, долинув знайомий голос…

— Світ ще не бачив справжньої дикості…