Розділ 25. Сховище

СХОВИЩЕ

«Так, людина смертна, та це було б іще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово смертна, ось у чому штука!»

Михайло Булгаков

Довкола було гаряче. Вогонь звужувався кільцем, забираючи усі надії на порятунок…

– Я вам дам ще шанс вибратися живими, – пролунав глухий голос з-за дверей. – Якщо присягнете мені у вірності.

Тимофф упізнав голос Елгорса. Тут точно сумнівів не було, щодо того, що зараз відбувається. Елгорс був зрадником від самого початку, він убив Голову за допомогою його Книги долі, тоді він встиг лише втекти, та книга залишилася з Головою. Тепер же, коли усі Верховні пильно оглядали тіло та кімнату покійного Голови, Елгорс підпалив кімнату, а сам покинув їх, прихопивши з собою усі ключі та шанси на порятунок.

– Та хто ж піде за тобою, чортяка! – прошипів Миран.

– Можете взяти приклад з Ніа. Вона молодчинка, вибрала правильний бік. Звісно ж, якщо ви дозволите собі збрехати мені, то закінчите так само, як і шановний Голова… – Елгорс розреготався. – Хоча, ви й так уже Однією ногою в могилі. А я вийду сухим, як завжди, просто виставивши усе як нещасний випадок. Бувайте!

І знову долинув зловіщий сміх, що все віддалявся далі по коридору.

Тимофф стискав у руці Книгу долі Голови Верховного Гаала. Він не міг повірити, що усе так і закінчиться. Але вогняне кільце усе зменшувалося…

Було спекотно. Куди б він не глянув, ніде не бачив шансу вибратися звідси…

«Добре, хоч Книги не горять, – у відчаї подумав Тимофф. – Моя Лора залишиться у безпеці…»

***

Лів якраз прогулювався по замку й натрапив на одну затишну кімнатку. У ній було чимало старовинних речей, що неабияк сподобалися чоловіку. Він роззирався довкола, як раптом у дверях виникла Лора.

– Гарна кімната, чи не так? – запитала вона з милою усмішкою.

– Так, навіть дуже… – пробурмотів Лів, нічого не підозрюючи.

– Мабуть, ви втомилися.

– Авжеж…

– Тоді вам варто було б поспати. Не бажаєте подрімати тут трохи?

– Я? О, так… навіть дуже.

Лів присів на ліжку.

– Подрімаю тут хвилинок десять… чи п’ятнадцять, – пробубнів він, а Лора посміхнулася.

– Так, подрімайте. Спершу п’ятнадцять хвилинок, що розтягнуться в двадцять… а тоді ви й не зрозумієте, як заснете міцним-міцним сном, що розтягнеться на кілька годин. А може, й на годинок шість. Чи навіть сім-вісім.

Останніх слів Лів точно не чув, адже його вже поглинув сон. Лора задоволено вийшла з кімнати, відмінно виконавши свою роботу.

– Він буде спати міцно, – запевнила вона друзів, що чекали під дверима.

– Чудово, – кивнула Юмі. – Тепер вирушаймо.

Лілі простягнула уперед долоню, у якій тримала Куб світів. Усі інші – Лора, Юмі, Міка, Тіана, Ратмир, Левик, Марта, Макс, Ірина, Павло – простягнули й свої руки до Куба, а тоді довкола усе закрутилося…

– Уперед, у пошуках долі, – промовила Марта, неначе й сама до себе, але іншим ця фраза припала до вподоби.

І вони вирушили в свою таємну подорож.

***

Вони опинилися в місці, оточене широкими полями. А перед ними постала чимала металева споруда, чимось схожа ззовні на бункер. Не таким собі уявляла Марта Сховище, зовсім не таким…

– Там ліфт іде донизу, – пояснила Юмі. – Саме Сховище по суті там, під землею. А це так… захист.

– Зрозуміло, – мовила Лілі. – Тоді вирушаймо.

І після цього вона вмить перемістила усіх у світ Долі. Усе довкола виглядало точно так само, тільки темніше стало, адже вже наближався вечір.

– Думаю, більшість нехай залишається ззовні, – вирішила Тіана. – Мало хто може сюди прийти… Нам потрібно бути обачними. Тому нехай всередину йде лише Лора… і Марта. І Юмі.

– А мені навіщо? – вигнула брову остання.

– Ти ж письменниця долі, що за питання. Мало що може трапитися.

Та й Юмі мала Книгу Марти. Їй тепер варто було йти за нею… якщо діятимуть разом, так буде найкраще. Як у старі часи.

І якщо раптом їм до рук потрапить Книга долі Елгорса, якщо він реально виявиться зрадником, якщо потрібні будуть рішучі дії… хто ж, як не письменник долі їм допоможе? Якщо щось раптом трапиться, Юмі може взяти долю Елгорса у свої руки й зробити щось.

– Хтось знає, як побудоване всередині Сховище? – запитала Лора.

– Лише приблизно… – пробурмотіла Юмі. – Знаю, що там має бути ліфт донизу. І ще, що там багато охоронців та робітників, вони всі архівники. Знають кожен куточок Сховища.

– Отже, якщо треба, у них усе можна буде вивідати, – кивнула Лора.

– Або я вам допоможу, якщо що, – додала Марта. Вона точно могла передбачити, куди їх виведе той чи інший шлях.

– Можна і я з вами піду? – мовив Макс, але Тіана зупинила його:

– Їх трьох там вистачить, усі інші залишаться тут.