Розділ 24. Зрадник

ЗРАДНИК

«Найтихіші води – вони ж і найглибші; і найнебезпечніший ворог – це той, хто ніколи не погрожує, поки не завдасть удару».

Вальтер Скотт

Марта була дуже рада бачити подруг. Та й вони кинулися на неї з обіймами, такі були раді бачити її цілою та неушкодженою… хоча, такими міцними обіймами вони, певно, хотіли це виправити.

– Лоро, я бачила сон, – одразу перейшла до діла Марта. – І щось мені підказує, що це має стосунок особисто до тебе…

– Що? – одразу перелякалася Лора. – Що ти вже бачила..? Це було щось погане?

– Не надто… скоріше за все, ні. Це може бути якийсь натяк, але я не можу зрозуміти… ти вказала мені на якусь книгу і сказала, що з нею все закінчиться.

Юмі та Тіана, що чули їхню розмову, сполохано перезирнулися.

– Книга, з якою усе закінчиться… – прошепотіла Тіа. – Невже це… якась Книга долі?

– Але наврядчи когось із них, – Юмі вказала на другів Марти. – Можливо, сама книга зі Сховища. Нею цілком можна закінчити щось.

– Не сміши мене, – пирхнула Тіана. – Книга у Сховищі? Туди тільки Голова може потрапити. Та й що ти нею закінчиш, життя когось з письменників? Цим усе не закінчиш…

– Чекайте, що ви сказали? – обернулася до них Марта. – Є якісь особливі Книги… вашої долі? Я маю на увазі людей… ну, із цього світу.

– Угу, і вони знаходяться у Сховищі – справжній неприступній фортеці, яку охороняють тисячі, якщо не більше, людей. І не лише людей. Тут і духи задіяні.

– Нічого собі, – присвиснула Лора. – Так той, хто убив Голову зміг пробратися туди і викрасти Книгу?! Це взагалі реально???

– Ми думали, що ні, – зітхнула Юмі. – Але… Голова мертвий, його убили, закінчивши Книгу. А хто – ми досі не знаємо…

– Так його і справді убили? – встряв Макс, а тоді чомусь радісно подивився на Стаса.

– І чого ти радієш? – вигнула брову Тіана.

– То ти і справді з майбутнього! – посміхнувся хлопець до Стаса,

– А ти сумнівався, – лише пирхнув той.

– Люди, слухайте. Можливо, ви і не знаєте, хто убивця… але Стас, що прибув із майбутнього, знає.

– Реально?! – підхопилася Юмі й обернулася до Стаса. – То хто ж він? Ти можеш сказати?

Марта замислилася, чи розповів уже Макс про її брата, як він прибув із майбутнього і допомагав їм…

А натомість у її голові випливла розмова, що трапилася ще десь на початку їхньої зустрічі, коли вони лише знайомилися зі Стасом, коли Макс ще зовсім не довіряв йому, коли Стас повідомив їм, що Голова Верховних мертвий…

«Гаразд, а ти можеш сказати, хто його убив?» – запитав тоді Макс.

«Ворог ваш, – відповів одразу ж Стас. – Той, кого ви шукаєте. Ім’я його…»

– Елгорс.

***

Левик та Ірина нудьгували. Шезел нервово ходила з кутка кімнати в інший. Уже минуло вдосталь часу, але за ними так ніхто й не приходив. Хоча Шезел була певна, що це от-от має статися.

– Можливо, справа у тому, що я не надто наближена до Голови? – бурмотіла вона під ніс. – Але вони мали б знати, що я зустрічалася з вами, тож логічно, що вони мали б вирушити й до мене…

Вона хвилювалася, чи часом не пішло щось не по плану. Якщо зараз вони розкусили їхній план, якщо зараз вирушили саме до Марти та Юмі… ні-ні, такого бути не може.

Мабуть, ці повстанці просто десь затримуються. Або вирішили навідатися до більш наближених до Голови осіб. Наприклад, до Ліка, він точно паде під підозру, хоча до всього цього зовсім стосунку не має.

Раптом різкий спалах осяяв усю невелику покинуту хатину і дірку у солом’яному даху, спантеличивши усіх присутніх. Побачивши Лілі, Астру та Тимоффа, Шезел не на жарт здивувалася.

– Що ви тут робите? – спочатку вимовила вона, а тоді обурено обернулася до Левика та Ірини: – Невже хтось із вас подав помилково сигнал?

Але ті заперечливо похитали головами.

– Спокійно, Шезел, – звернулася до спантеличеної жінки Астра. – Ми до вас самі прибули. Плани трохи змінюються. Там терміново потрібно повертатися у Головний палац.

– А як же план..?

– Ми двоє уже впоралися, а якщо до тебе однієї не прибули за цей час, можливо, вони не вважають тебе ймовірною ціллю. Хоча, можливо, вони таки перевірять тебе, але пізніше. Вони можуть зробити це будь-якої миті.

– Зрозуміло. А що там у Сенаті? Скликання? Я щось не чула…

– Ми самі збираємося скликати Сенат. Давно пора. Є багато серйозних причин, у тому числі й смерть Голови, яку не можна залишати без уваги.

– Маєш рацію, Астро. А що ж діти?

– Які ми діти! – спалахнув Левик.

– Мабуть, тебе за п’ятнадцятирічного хлопчака сприйняли, – глузливо пирхнула Ірина.

– Вони вирушать до Зоряного замку разом з Лілі, – пояснив Тимофф. – І залишатимуться там до нашого повернення.