Розділ 22. Заплутана історія

ЗАПЛУТАНА ІСТОРІЯ

«Річ не перестає бути істиною від того, що вона не визнана багатьма».

Бенедикт Спіноза

У кімнаті Юмі запалила свічки, а тоді сіла на диван. Тут зовсім не було пилюки… жестом дівчина указала і всім іншим присісти.

Тоді у двері постукали і ввійшов Макс, а за ним ще хлопець. Юмі здивовано провела останнього поглядом.

– А… хто це? – мовила Тіана й глянула на Ратмира.

Той заперечливо похитав головою. Він не знав його.

– Це… та сама людина, яку я не «бачу» через Книгу долі Марти? – запитала Юмі. – Хто ти такий?

– Стас, – відрекомендувався він. – Я з майбутнього. Приємно познайомитися.

– Кхм… це як – з майбутнього?

– Це довго пояснювати, – зітхнула Марта. – А спершу, ти обіцяла розповісти дещо. Тому давайте по черзі.

Юмі лише потиснула плечима. Нехай буде, як буде.

***

Давно-давно світи існували у мирі та злагоді, тісно взаємодіючи між собою. Світ Дару, Духів, Часу, Простору, Пустоти та світ Долі – усі залежали одне від одного, адже кожен світ був важливою частиною іншого.

Та найактивнішими були ті, що населені справжніми живими істотами. Світ Духів – лише тінь світу Дару чи світу Долі, адже туди відходять після кінця; Пустка – повна протилежність, вона є світлом, вона мов початок, де є нічого та й усе. Час та Простір мов стовпи підтримують існування усіх світів, та головний життєвий цикл відіграють два останніх – світ Дару та Долі.

Недарма ж Куб світів має саме таку конструкцію. Він відображає собою взаємопов’язані світи. Верхня грань – світ Дару, нижня, протилежна йому – світ Долі. Це дві основні, найголовніші опори. Бічні ж грані, що їх підтримують – усі інші світи. Час протилежний Простору, Пустка навпроти Духів. Усе має логічне завершення… адже усе взаємопов’язане, залежне одне від одного.

У світі Дару кожен мав свій дар. Обдаровані. І кожен унікальний. Людина… здатна була на все. Можливості просто безмежні. І хоч на той час населення світу було не таким великим, як сьогодні, і хоч люди тоді не проживали довге життя… вони були щасливими.

Кожен мав відповідного «напарника» зі світу Долі, їхнє відображення. Тоді письменники долі відігравали дещо інше значення, ніж сьогодні. Вони зобов’язані були наглядати за людьми, вести їх по життєвому шляху і допомагати долати труднощі. Вони були мов одним цілим. І тоді рідко письменники мали більше, ніж одну Книгу, адже вони часто подорожували зі світу у світ щоб слідувати за своїми людьми. Як вірний друг, товариш, брат… Люди повністю довіряли їм свою долю.

Письменник завжди знав, де перебуває людина. Він знав, яка підстерігає небезпека і міг вчасно допомогти. Це було вигідно для обох сторін. Це було… немов істинним призначенням. І кожен мав би бути радий…

Але дехто вирішив, що світ Дару ставить себе вище поміж інших світів. Усе довкола здавалося невеликими натяками, адже і Куб світів верхню грань має – світу Дару, і всі довкола неначе зобов’язані прислуговувати їм… і хоч люди зовсім не мали такого й на думці, з’являлося усе більше й більше незадоволених.

Обдаровані були сильними. І всі інші відчували, як їх перевершують у силі. Усі інші відчували себе неповноцінними, приниженими… і як тільки люди не намагалися їх запевнити у протилежному, їх неможливо було переконати. Навіть духи почали протестувати, адже відчували себе лише слідом, залишком людини, а не повноцінною істотою.

В історії важко зрозуміти деталі, але саме це стало поштовхом до майбутньої війни. У кожному світі був один і другий бік, в одному переважав перший, а в іншому другий. Важко було зрозуміти, хто і з ким воював, але війна з кожним днем ставала все жорстокішою. Здавалося, усі й забували, за що боряться, чому убивають, чому нищать усе довкола, чому…

Лише один світ не втручався у цю різанину – світ Часу. Світ Простору ж фактично перетворився на поле бою, як і Пустка – вічна в’язниця. Ті, хто не міг звідти вибратися, залишалися там на довгі роки ув’язнені, а коли їх звідти діставали, вони усе одно швидко гинули від вкрай сильного виснаження.

Обдаровані таки виявилися доволі сильними. Вони могли сформувати цілу організовану армію, адже існувало стільки різних дарів, скільки людей на світі. І кожен міг би по-своєму пригодитися.

Проблема була лиш в одному – люди не хотіли воювати. Вони лиш захищалися, намагалися піти на переговори, наївно вірили, що їхні вороги передумають… але їх лише дурили, а тоді нещадно нищили.

Деякі письменники долі почали йти проти людей. А деякі ставали на їхній захист. Так війни розбурхувалися і в середині одного світу: письменники нападали одне на одного, відбирали Книги, шантажували одне одного…

У світі Дару не хотіли воювати. Але вони не могли ось так просто закінчити війну. Довкола був хаос, а щоб зупинити його, потрібно було лише чудо…

Тоді у Храмі, що знаходився у відірваному від світів просторі, зібралася Рада ясновидців. Їм варто було прийняти рішення, як діяти далі…

Була серед них дівчина з Найвищим рівнем. Досить молода, розумна й досвідчена для свого віку. Вона бачила тільки один спосіб зупинити усе – розділити світи, щоб вони більше ніколи не втручалися в життя одне одного.