Розділ 6. Пустка

ПУСТКА

«Каяття – найбезглуздіша річ у світі. Повернути нічого не можна. Нічого не можна виправити. Інакше всі ми були б святими. Життя не мало на меті зробити нас досконалими. Тому, хто досконалий, місце в музеї».

Еріх Марія Ремарк

Не все було до кінця зрозумілим. Доля не одного світу? Залежить від Марти? Та ще й ворогів, за словами Сніжанни, більше, аніж вони вважають… тобто, Володимир Семенович не один? Але він сам представляв неабияку загрозу, а якщо таких більше, то це й справді може бути проблемкою… наприклад, якби друзі раптом явилися у світ Долі і потрапити під неочікуваний напад, добром би це не минулося. Через несподіванку вони б опинилися у невигідному положенні.

– Гаразд, – кивнула Марта. – У світ Долі поки що вирушати не будемо. А як щодо інших світів?

– Вони будуть безпечнішими. І вам було б непогано дізнатися більше про них, аніж ви зараз знаєте – ця інформація буде дуже корисною. На те я і передала Лілі Куб світів…

– Це, звісно, добре, – усміхнувся Макс. – Але ми не до кінця розібралися, як ним користуватися. Ми не розуміємо, що означають ці знаки…

– Ой! Забула пояснити, – Сніжанна ніяково усміхнулася. – Дивіться. Ось цей круг – ваш світ Дару. Ось цей – світ Духів, за допомогою нього ви сюди і потрапили. Пісочний годинник – світ Часу. Ці три риски – світ Простору. Пуста грань – Пустка. І, відповідно, ось цей знак і означає світ Долі.

Найхитромудріший і найзаплутаніший знак із усіх і означав світ Долі. Що ж, команда Марти майже усе правильно здогадалася.

– До речі, це непогана ідея була – зв’язати вас мотузкою, – Сніжанна глянула на їхні руки. – Саме для світу Духів. Просто при переміщенні у кожен зі світів є певна… особливість. Переміщаючись сюди ви потрапили під сильний вихор, а мотузка, відповідно, допомогла вам втриматися разом.

– У книзі такого не було… – пробурмотіла Лілі.

– А як щодо інших світів? – запитав Павлик. – Які у них, ем… особливості?

– На словах важко пояснити буде, та й я толком не знаю. Самі і побачите… але думаю, при переміщенні у світ Простору мотузка не допоможе. Цей світ цікавий, але дещо небезпечний, тож будьте насторожі.

– Світ Простору? – Левик вигнув брову. – Мені він видався досить… невинним.

– На перший погляд – так, – Сніжанна засміялася. – Але найневиннішим буде саме Пустка – ось вам чудовий світ для ще однієї тренувальної подорожі.

– Гаразд, – кивнула Лора. – Тоді далі – Пустка… а зараз можна трохи дослідити світ Духів?

– Чому б і ні, – Сніжанна розвела руками. – Тільки будьте готові, що місцеві примари будуть готові вас упіймати і в музей поставити…

– Немає якогось способу завадити цьому? – боязко перепитав Ратмир. – Якось не дуже хочеться, щоб на нас полювали, хай і з гарними намірами…

– Боюся, немає, – Сніжанна зітхнула. – Можете хіба щось спробувати зробити зі своїми ОЗ, але не знаю, що тут допоможе. Загалом, поки що можете залишатися тут, але я так розумію…

– Ага, тут трохи замало місця, – мовила Лора. – Але нічого, якось впораємося. Може, спаде на думку якась гарна ідея згодом, тоді розберемося, що робити далі.

***

Як і припускала Лілі, нічого особливо цікавого у світі Духів не було. Зв’язку, як можна було передбачити, там ніякого не було. Примари були не надто говіркими, хоча Марта намагалася піти на контакт з деякими. Хоча, цей світ виглядав досить красивим – усе напівпрозоре, блискуче, повітря всіяне сріблястим туманом… але світ Духів був і похмурим, не живим. Це дарувало не вельми приємну атмосферу.

Загалом, не будемо дуже заглиблюватися, що конкретно бажала Лора дослідити у цьому світі – їй не дуже й удалося. Тому незабаром усі повернулися у свій рідний світ, це минуло без пригод. Марта зголодніла, втомилася, а ще треба було переписати кудись усе те, що вони побачили… все ж, вони перші з людей, кому вдалося побувати в іншому світі, через стільки часу…

Щоправда, Марта чомусь очікувала більшого. Можливо, усе тому, що вони вирушили спершу до примар, а не у світ Долі, як планувалося спочатку.

– Далі ще спробуємо переміститися у Пустку? – мовила Лора. – А тоді вирушимо досліджувати більш цікаві світи…

– Ага… але точно пізніше, – Лілі втомлено упала на канапу. – Знаєте, ці переміщення дуже вимотують.

– Завтра вихідний, – вирішив Макс.

– Відпочиваємо… – видихнув Левик і зазирнув до холодильника. – Чекайте, а чому тут нічого немає..?

– Тому що ніхто нічого завчасно не заготував! – роздратувалася Лора. – Ми ж вирушили, ледь встигши заселитися сюди. Звідки, по-твоєму, візьметься їжа?

– Капець… – простогнала Ірина. – Отже, крім того, що ми сяк-так пообідали, тепер ще й без вечері?

– Скільки до найближчого магазину? – одразу поцікавився Павлик.

– Далеко… – відповів Ратмир замість Лори, яка тепер разом із Левиком розглядала скромні запаси у холодильнику. – Пам’ятаю, минулого разу ми довго пішки йшли, тож…

– А яка у тебе зараз ОЗ у наявності?

– Останнє, що я копіював… ехолокація, здається.