Розділ 5. Світ Духів

СВІТ ДУХІВ

«80% успіху — це з’явитися в потрібному місці в потрібний час».

Вуді Аллен

Уже згадувалося, що бачити, як букви самі виводяться у Книзі – дещо жахаюче видовище. Тоді письменник долі не владний над словами. Це той момент, коли у долю втручаються незалежно від тебе.

– Ух, Слава Богу, – радісно видихнула Юмі і на секунду прикрила очі. Уже протягом години вона не відводила погляду від Книги. І тепер вона змогла хоч трішки розслабитися. Нарешті.

– Чого радієш? – мовила Тіана, скоса поглядаючи на подругу. – Тут взагалі-то…

– Знаю. Вони не вирушать у світ Долі, як спочатку задумували.

– І що ж тут хорошого?

– А ти не розумієш? Подумай лиш, що станеться, коли вони тут являться. Вони ж з того світу… їх одразу зачують.

– Точно… а я й забула, що мешканці кожного зі світів мають особливі енергію. Особливо, зі світу Дару. Ох, давно ж до нас такі люди не заходили, от я й думала…

– Схоже, що якраз навпаки – не думала. Яким місцем ти історію в Академії вчила?!

– Пробач…

– Зараз їм ні в якому разі не можна являтися у наш світ. Вони не будуть готові до цього, а до того ж… ох, якби ж я могла якось їх про це попередити!

– Ми могли б відправитися у якийсь зі світів їм на зустріч, але в такому випадку…

– Доведеться тоді Книги залишити без нагляду. Тому в будь-якому разі ні. Категорично. Я від Книги ні на крок… не дарма ж Голова мені її довірив.

Юмі знову глянула на книгу. Букви припинилися писатися самі по собі, тож можна було приступати до роботи. Саме минув той момент, коли Марта зазирнула в майбутнє. З трепетом Юмі спостерігала, як виписувалися ті слова, що описували її видіння. І на щастя, Марта змогла передбачити небезпеку… ну, не зовсім чітко, але Юмі думала, що тепер дівчина мала би замислитися над ідеєю подорожі у світ Долі. Усе, що трапилося, мало би її насторожити. І тепер…

Юмі вирішила, що вже можна записувати її долю. І так, у перший світ, який вона вирушить незабаром – світ Духів.

***

– Що-о?!

– Ти знущаєшся? Чого ти так вирішила вчинити?..

– Ей-ей, заспокойтеся, – Марта невинно підняла руки. – Лоро… припини на мене нападати з кулаками.

Лору стримували Ратмир з Левиком. Іноді ще й Павлик долучався.

– Не дівчина, а горила… – прохрипів Левко, якому Лора саме зарядила кулаком по обличчю.

Лора була ой як не задоволена, коли Марта повідомила їй про раптову зміну плану. І якось усе доросло до бійки… Лора просто взбісилася. Вона не хотіла змінювати усе тоді, коли уже давно все вирішили. Вона й план уже встигла скласти, і придумала багато чого… а тут з’являється Марта зі своїми передбаченнями.

– Так, ситуація вийшла дещо неприємна, – погодився Макс. – Але ж не з кулаками кидатися, Лоро, чесне слово! Заспокойся уже.

– Якщо Марта каже, що варто спершу у світ Духів, отже, на те є важлива причина, – Лілі перевела погляд на подругу. – Правильно ж, Марто?

– Угу, – кивнула Марта.

– То що ж це за причина така? – пирхнула Ірина, друга невдоволена змінам.

– Відчуваю, що не варто нам зараз пхатися у світ Долі…

– Тобто, усе побудоване на твоїй чуйці? Та ти знущаєшся…

– Вона завжди так, – засміявся Макс. – Але скажу чесно, її чуйка ще ніколи не підводила. Тому якщо Марта так каже, то краще до неї дослухатися.

– Я бачила чітке передбачення, що спершу ми вирушимо у світ Духів, – мовила Марта. – І ніякого іншого варіанту. Щось не пускає нас у світ Долі, розумієте? Нам туди не можна, я так вважаю…

Лора підтиснула губи.

– Я не розумію… – процідила вона. – Що може таке бути, що завадить нам туди піти? Чи хочеш натякнути, що там на нас чекає небезпека? Мені здається, мій батько достатньо розповів, а на його словах можна зробити висновок, що світ Долі безпечний!

– Ми все одно туди потрапимо рано чи пізно, у чому проблема? – Павлик насупився. – Просто спершу вирушимо в інший світ. Можливо, від духів ми зможемо дізнатися напевне, чи є причини не поспішати відправлятися у світ Духів. До того ж, духи могли б і підказати, як цим Кубом користуватися.

– Та й справді, – погодилася Лілі. – Там і мама…

Макс аж здригнувся при словах Лілі. Лора спохмурніла.

– Ми вирушимо у світ Духів, просто пізніше, – заспокійливо мовив Павло до Лори. – Тобі ж не важко буде на це погодитися? Не будь ти такою впертою…

– Гаразд, – фиркнула Лора. – Тільки відпустіть уже мене.

Марта була рада, що Лору все ж таки вдалося вмовити. І це, мабуть, більше заслуга Павлика. Все ж таки, це його слова на неї так подіяли… на вперту Лору! Тому тепер можна було видихнути з полегшенням і готуватися до подорожі.

А загалом, усе вже майже було готовим. Тепер потрібно було лише дочекатися потрібної дати, зібратися усім разом і…