Реєстрація

Обдаровані. Під каптуром

Розділ 18. Але це ще не кінець...

АЛЕ ЦЕ ЩЕ НЕ КІНЕЦЬ…

«Життя — це не ті дні, що пройшли, а ті — що запам'ятались».

Габріель Гарсіа Маркес.

Вона ніби все бачила, але в тумані. Вона ніби жила, але й водночас ні. Вона не могла зрозуміти – реальність це чи сон…

Вжух! Якийсь різкий звук і Марта відкрила очі. Прокинулася.

Вона лежала в палаті. Марта як уві сні пам’ятає, що її сюди перевозили, робили огляд, ще якісь маніпуляції… Але те все було наче в тумані.

Марта навіть пам’ятає те, що відбувалося, коли Джесіка потрапила в неї з Лорою… Хтозна, що було б, якби не ті скляні дверцята позаду.

І все ж, як лікарям вдалося вивести її з коми? Чому досі цього не зробили з Колею, Кариною, професоркою Тасією..?

Марта сіла на ліжку. Вона була одна в тісній лікарняній палаті. Що ж, треба зачекати, доки хтось прийде і все розповість…

Чекати довго не довелося – незабаром увійшла молоденька медсестра.

– О, чудово, Ви вже прокинулися, – радісно мовила вона.

Марта усміхнулася. Вона хотіла підвестися, але не вистачило сил. Тіло було чомусь дуже втомленим…

– Відпочивайте, – продовжила медсестра. – Скоро Вас навідає лікар і все розповість про Ваш теперішній стан. А тоді до Вас завітають друзі.

Що ж, не багато дізналася. Але трішки почекати – і все має стати на свої місця.

За кілька хвилин і справді увійшов лікар. Він розповів, що Марті зараз треба відпочинок після всього, що трапилося, показав, які треба ліки приймати, щоб відновити здоров’я… і ще подібну інформацію.

– А що, власне, трапилося? – запитала Марта. – Вам вдалося витягти з коми й інших?

– Звісно… завдяки інформації твоїх друзів, ми зрозуміли, що саме трапилося і підібрали відповідний метод лікування. Тож, можеш не хвилюватися – з іншими теж все гаразд.

Марті полегшало на серці. Якщо з іншими все добре, то тоді можна не турбуватися за це.

– Тепер відпочивай, не буду тебе зараз турбувати, – З цими словами лікар вийшов з палати.

Після цього Марті сильно захотілося спати. Вона навіть не зрозуміла, коли заснула… А прокинулася від різкого скрипу дверей. Відкривши одне око, вона побачила Макса, який обережно заглянув до кімнати.

– Ой, пробач, – пробурмотів він. – Мабуть, ти хотіла відпочити…

– Ні, заходьте, – Марта привітно посміхнулася. – Я вже трохи відпочила.

До палати увійшли Макс, Левик, Ратмир та… Лілі. Побачивши подругу, Марта ледь не підхопилася з ліжка. Але все ж, слабкість у тілі не дозволила їй цього зробити.

– Тихіше-тихіше, – лагідно мовила Лілі. – Я теж дуже рада тебе бачити.

– А як ми раді тебе бачити! – додав Макс. – Чесно, я усіх радий бачити живих і здорових.

Марта усміхнулася.

– Розповісте мені, що саме трапилося? – запитала вона. – Я мало що пам’ятаю…

– З того часу, як Джесіка потрапила у тебе й Лору маже нічого не трапилося, – мовив Левик. – Ми всього лише зненацька трішки оглушили Джесіку, а тоді вона раптово здалася…

– Дивно, – пробурмотіла Марта. – Вона доволі швидко здалася? Не знаєте, чому?

– Ні, – Макс заперечливо похитав головою. – Наступного дня лише ось це побачили в новинах.

Він увімкнув якесь відео на телефоні. Це був ранковий випуск новин.

– Несподіванка від Джесіки: вона раптово кидає вчителювання в Україні й виїжджає до Австралії, – говорив диктор. – Свій вчинок вона нічим не пояснює, спритно ухиляючись від запитань журналістів.

– Можливо, вона просто не витримала всієї напруги, – іронічно сказав інший диктор. – Всі ж знають, що робота вчителя вкрай нелегка і нервова, куди там співачці…

– Так, але й робота співачки теж нелегка, – засміявся перший. – Але хто його знає, хто знає… Що ж, нехай це питання залишиться для нас питанням, а зараз ми перейдемо до прогнозу погоди…

Макс зупинив відео.

– І це все, – сумно додав він. – Більше ми нічого не знаємо про її плани на майбутнє…

– Може, вона просто усвідомила помилки й відмовилася від своєї помсти-невідомо-за-що? – припустив Левик, але одразу ж був пронизаний гострими поглядами друзів. – Добре-добре, я зрозумів, що бовкнув дурницю.

– Щось не віриться, що вона ось так просто відмовилася від своєї мети? – мовила Лілі.

– А взагалі, хтось зрозумів, яка в неї мета? – запитав Макс.

– Вона щось бурмотіла, ніби я їй заважаю… – мовила Марта. – Але я все одно її не розумію. Якась дивна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше