Розділ 12. ОЗ

ОЗ

«Тому, хто вміє чекати, завжди дістається найкраще».

Пауло Коельо

Яке чудове відчуття – сидіти з теплою кавою в затишній вітальні і дивитися, як за вікном мете сніг… На душі вже був новорічний настрій, оселя була облаштована сяйливими гірляндами, пухнастим «дощиком», милою ялинкою. На підвіконні біля кактусів та орхідеї стояла фігурка Діда Мороза.

Буквально кілька хвилин тому в Марти в гостях була Лілі. Вона приїжджала позичити підручник зі спеціалізації, оскільки Марта вже завершила виконання домашнього завдання. Й справді було дивно, що Лілі вирішила приїхати в інший кінець містечка в таку заметіль, щоб взяти підручника…

– Сподіваюся, вона добереться додому… – зітхнула Марта й встала з дивану.

Потрібно було трохи прибратися у своїй кімнаті. Мама вже кілька разів нагадувала про це Марті, але оскільки вона ще мала, чим зайнятися, то не хотіла братися до цього діла.

Марта розставила всі свої речі на місця, викинула сміття, розгребла бардак, який невідомим чином з’явився в її кімнаті. Полила вазони. Вона любила, коли в кімнаті було хоч трохи рослин, навіть якщо в спальні не рекомендують їх тримати. Вони були важливим елементом інтер’єру для Марти. Саме тому в кожній кімнаті цього дому на підвіконнях, поличках стояли кактуси, фіалки, орхідеї… У вітальні Марта навіть знайшла місце для розкішної папороті.

Їй подобалося доглядати за рослинами. Вона сприймала їх як справжніх живих істот, розмовляла з ними. Мама розповідала, що в дитинстві Марта навіть читала фіалкам улюблені казки та енциклопедії. О, так, Марта пам’ятала, як вона розповідала своїм кімнатним рослинам про інші рослини, що живуть в дикій природі…

Пригадуючи ці моменти, Марта з усмішкою поливала свої фіалки та кактуси, що притулилися в її кімнаті. Одна фіалка зацвіла ніжною білою квіткою з блакитними краєчками. Мама називала цю рослинку Снігурочкою. Вона часто цвіла і мала дуже гарні великі квіти. А поряд розмістився Містер Скромняга. Це кактус, який, по ідеї, мав би цвісти, але щось у нього не склалося… Через це Марта і прозвала його Скромнягою.

Кактус уперто не хотів цвісти. І навіть натяку не було, що він збирається це робити. Марта легенько поглядила його по голівці, примовляючи:

– Дивися, зацвіти мені вже цього разу… Зроби такий «подаруночок» на новий рік.

Посміхаючись, Марта повернулася до прибирання кімнати. За кілька хвилин вже все було зроблено. Дівчина втомлено сіла на ліжко. Чим би ще зайнятися? Руки просто свербіли взяти підручник зі спеціалізації, але Марта пригадала, що його взяла Лілі. Раптово вона засумувала за ним…

Все ж таки, Лілі не брехала про те почуття. Неначе якась частина Марти поїхала разом з подругою до неї додому… Було трохи незатишно без підручника. Але тішила думка про те, що хоч Лілі краще себе почуває.

***

– Максе, затям, якщо тобі доведеться колись Марті дарувати квіти, то краще подаруй їй якийсь вазон, – мовила Лілі, сидячи на ліжку й одним оком поглядаючи в підручник зі спеціалізації.

– А чому так? – хлопець зупинився на порозі кімнати.

– В неї весь дім в рослинах… Вона дуже любить вазони.

– А-а… ясно. Добре, тоді візьму до уваги. Ти підручника взяла?

– Так.

– Це добре. Треба було ж тобі додуматися лишити його в гуртожитку!

– Ну, я ж не знала, що він настільки важливий…

– Хіба ти за пів року не відчула якоїсь особливої енергетики від цієї книги?

Лілі стиснула плечима.

– Все з тобою ясно… за кілька днів тобі треба буде повернути підручник. Я думаю, Марта теж себе не дуже добре почуватиме.

– Так, звичайно. Я взагалі їй дуже вдячна, що вона погодилася позичити його на кілька днів…

– Таких подруг варто цінувати… Лілі, я ж до тебе по справі прийшов… ти можеш мені свою ручку позичити?

– Угу, лови.

Не встиг Макс і оком мигнути, як ручка вцілила йому в лоб.

– Ай! Ти що, мене вбити хочеш?!

– Ой, пробач! – Лілі відвела погляд від тексту параграфа. – А що… що я зробила?

– Поцілила мені ручкою в лоба.

– Як? Я ж не… я ж навіть її в руки не брала?

– Не знаю, ти сказала мені «лови», а тоді ручка вдарила мені в лоб. Це, до речі, боляче! І досить небезпечно, ти ж могла мені око виколоти…

– Максе, я не знаю, що сталося! – Лілі розгублено підвелася з місця. – Я ніби хотіла дати тобі ручку, але не бажала відриватися від параграфу… Я подумала, щоб кинути тобі ручку зі свого столу, подумки ніби зробила це, але зрозуміла, що не робила цього, але наче й зробила… Ой, я заплуталася!

– Лілі, спокійно… – пробурмотів Макс. – Схоже, в тебе це відкрилося…

– Що?

Вуста хлопця легенько смикнулися у посмішку.

– У Коледжі вам усе роз’яснять. Я ж не маю права цього розповідати…

***

Запах мандарин, хвої, диму – це запах Нового року. Марта, як і більшість, любила це свято. Звісно, вона вже не вірила в Діда Мороза, як маленька, але все ж таки, Новий рік мав якусь атмосферу чарівності, казковості… Адже починається новий рік, новий аркуш нашого життя. Це той момент, коли все може раптово змінитися…