Розділ 11. Назад додому

НАЗАД ДОДОМУ

«Нема місця, милішого над рідний дім».

Марк Туллій Цицерон

За вікном кружляв сніг… Був грудень. Зима.

Марта загорнулася в теплий плед і зачаровано дивилася у вікно, як пухнастий білий сніг вкриває сумну природу… Дерева вже давно стояли голі, готові до зими. Як швидко час летів…

Була вже завершена перша сесія. Вона не являла собою нічого страшного, як це здавалося на перший погляд, всього лише треба було здати підсумковий парраграф на пам'ять. А в Коледжі й так кожного місяця підсумки підводилися...

Минуло пів року з того часу, як Марта почала навчатися в Коледжі. Вона ще досі пам’ятала, як вони психували на рахунок дивних предметів та завдань… Тепер вже звикли.

Дивовижно, як якихось пів року може змінити людину. Студенти стали більш покірними, спокійними до всього, що відбувалося. Останнім часом Марта стала помічати це. Зазвичай емоційні дівчата ставати все спокійнішими та байдужішими, вони були поглинуті навчанням. Вже ні в кого не вистачало сили чинити опір, всі вимушені були навчатися…

Навчатися було важко. Всі предмети неймовірно втомлювали, особливо, спеціалізація, вольова підготовка, мистецтво... Коли приходять вихідні, тобі просто хочеться лежати на ліжку й не вставати, але ти розумієш, що так не варто робити. В понеділок в Коледж взагалі не хочеться йти...

Але Марті найбільше продовжував подобатися один предмет – лісознавство. Особливо, практичні заняття. Але як тільки стало холодно, вони припинилися…

Незабаром мали бути зимові канікули. Марта вже не могла дочекатися, коли нарешті поїде додому та побачить своїх батьків… Все ж таки, трохи важко жити без них. Звісно, вона спілкувалася з ними по телефону та відеозв’язку, але ж так хотілося нарешті побачити їх в реальності, обійняти…

Усі з нетерпінням чекали канікул. Це ж змога не тільки побачити своїх батьків, а ще й відпочити від цього божевільного навчання?

Та чи залишалося воно божевільним? Марті здавалося, що такі предмети, як спеціалізація чи мистецтво стали для нею такими ж, як і інші…

Параграфи зі спеціалізації ставали трохи довшими, а слова були дещо складнішими. Але Марта все одно пересилювала себе й вивчала їх. З мистецтва вони досі продовжували слухати «музику». Тепер ціла пара йшла на прослуховування та аналізування треків… Скрип дверей, дзижчання мухи, газонокосилки, писк комара, чавкання листя, дзюркіт цівочки води… Здавалося, ніби треки були зібрані з усіх найбільш дратуючих звуків у світі! Та професор Жора сказав, що це лише «розминка». Далі їм потрібно буде записувати трек з цих звуків, комбінувати їх, щоб виходила мелодія. Навіть навчитися розрізняти скрип дверей від скрипу шухляди, на слух визначати, яка цівка тонша, а яка товща в залежності від звуку! Наразі це здавалося нереальним, але Марті одразу пригадувалися слова пані Аліси, які та любила повсякчас повторювати: «Немає нічого неможливого».

Але в групі «А» Марта так і не змогла опинитися. Зі спеціалізації вона мала чудові оцінки, але донизу її тягнули інші предмети… Наприклад, не дуже добре було із вольовою підготовкою. А також на рейтинг впливали й інші предмети, наприклад, історія. А цей предмет Марта дуже не любила…

В Лілі були невеличкі проблеми з навчанням, але Марта з Лорою її якось «витягували», змушуючи зазубрювати ті параграфи зі спеціалізації. Крім того, дівчину рятував якийсь її природний дар. Недарма ж вона з самого початку в групі «А» опинилася! Але до кінця грудня вешталася в кінці рейтингу своєї групи. Марта з Лорою успішно трималися лідерами в групі «В».

Сутеніло. Марта так і сиділа, зачаровано дивлячись на сніжинки. Вона занурилася в свої думки. Вона любила так робити. Проводити час у собі, на одинці, думаючи про всяке… Але якби зараз хтось спитав у неї, про що вона замислилася, то вона не змогла б відповісти.

Марту не покидало відчуття, ніби вона щось забула. Марними були намагання пригадати, що, тому дівчина вирішила, що це просто дурнувате відчуття.

Білий сніг, сизе небо, темно-сірі дерева та чорний асфальт. Зимовий світ нагадував старе кіно, коли все було чорно-білим. Навіювався сум.

Марті стало душно й вона вирішила, що непогано було б прогулятися. Думка про свіже морозне повітря ще більше підсилила це бажання.

Вона тепло одягнулася й вийшла з гуртожитку, нічого нікому не сказавши. Мороз вже за кілька хвилин зарум’янив щічки, витончені сніжинки вкрили пух на капюшоні куртки. Марта пішла до парку, що був неподалік.

Сніг вже вкрив довгу алею та гілки голих дерев. Симетрично розташовані лавки теж були застелені цим дивовижним холодним пухом. Марта пішла повільним кроком вздовж алеї, залишаючи свої самотні сліди позаду.

Раптово Марта відчула якусь дивну слабкість в тілі, а в голові почало паморочитися… Дівчина присіла на найближчу лавку і відключилася.

А потім її засліпив жовтий спалах.

Вона опинилася в коридорі… Знову коридор! Та цей був знайомим: він знаходився на третьому поверсі Коледжу…

Серце шалено закалатало. Але ще гірше стало, коли вона побачила молоду дівчину-студентку з хвилястим темно-каштановим волоссям, що неохайно розпатлалося по землі… Хотілося закричати, але Марта не змогла з себе видушити жодного звуку. Вона не могла зрозуміти – реальність це чи ні… Якщо це якийсь дурнуватий сон, то потрібно повернутися до реальності…