Розділ 10. Напад

НАПАД

«Багато людей бояться смерті і темряви з однієї причини — вони бояться невідомості».

Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і напівкровний Принц»

– Добре, Величко, ви вільні, – мовила викладачка англійської мови.

Пані Галина була вже не молодою, але приємною жіночкою. Вона мала невисокий зріст, волосся з легкою сивиною, його колір нагадував Марті відтінок кави з молоком. Сірі очі, що випромінювали тепло, загадкова усмішка… Обличчя трохи вкрилося зморшками, але це додавало якоїсь доброти пані Галині. Вона дуже розумна, це Марта зазначила одразу, а також була чудовим викладачем англійської мови. Та не слід вважати, що пані Галина занадто добра і «дає фору», вона навпаки – дуже вимоглива.

В четвер пара англійської мови була останньою, тож пані Галина полюбляла в цей день відпускати студентів раніше. І це їм не могло не подобатися. Вона приймала індивідуально завдання в кожного по черзі, після чого відпускала кожного, хто здав.

Коля Величко чудово знав англійську мову, тому першим здав і першим пішов додому.

Марта ще виконувала завдання. Вона вже майже закінчила, як раптом пані Галина непомітно підійшла до неї.

– Марто, – мовила вона, – пробач, що відволікаю. Професорка Джесіка просила зайти до неї… найближчим часом.

– Професорка Джесіка? – перепитала Марта.

– Так. Якщо вже закінчила, то можеш іти прямо зараз.

І чого це раптом? З якого дива Джесіці закортіло побачити Марту? Може, має якісь запитання по фізкультурі..? Чи що?

– Добре… – пробурмотіла Марта. – А де вона?

– Вона казала, що чекатиме на тебе в третій аудиторії.

За кілька хвилин Марта вийшла з кабінету англійської мови й рушила вниз. По дорозі вона вже встигла кілька варіантів придумати, для чого ж Джесіка її покликала…

Марта вийшла зі сходового майданчика. Але… Не зовсім вийшла.

Вона зупинилася, побачивши, що щось лежить на землі. Дівчина хотіла підійти ближче, але натрапила ногою на уламки скла. Це була вщент розторощена скляна вставка від дверей, що відмежовували сходовий майданчик від коридору. На підлозі лежав рудоволосий хлопчина… Марта упізнала Колю Величка, якого відпустили раніше з уроку.

– Що… – Марті перехопило подих. – Що… що відбувається?

Вона зробила кілька кроків назад й побігла вверх сходами. Шалено гупало серце, аж у вухах шугала кров. Марта не знала, що робити, але все одно кудись бігла.

Треба комусь розповісти.

Це була єдина думка. Марта влетіла в аудиторію, де все ще продовжувалася пара англійської мови. Вона так і застигла в проході, не знаючи, що сказати.

Запала ніякова тиша. Марта перелякана, всі інші – трохи здивовані. Двадцять пар очей дивилося на дівчину не розуміючи, що відбувається. Та, Марта й сама не до кінця розуміла, що трапилося. Але було очевидним одне – хлопець без свідомості, йому потрібна допомога.

– Що сталося? – першою оговталася пані Галина.

– Там… унизу… – відхекуючись говорила Марта.

Пані Галина більше нічого не розпитувала й швидким кроком вийшла з кабінету. Марта кинулася за нею. Кілька цікавих студентів побігло за ними. Спустившись донизу, пані Галина різко зупинилася. Марта тихо підійшла ззаду.

– Жахливо... — пробурмотіла пані Галина. — Треба терміново викликати «Швидку»...

– З ним сталося те ж саме, що й з професоркою Тасією? — не стрималася й запитала Марта.

Пані Галина різко глянула на неї. Позаду студенти почали шепотітися:

– З професоркою Тасією?

– А що з нею трапилося?

– Невже з нею, все ж таки, щось трапилося?

– Чому нам не говорили..?

– Спокійно, — мовила пані Галина. – Усі йдіть додому. Марто, будь ласка, поклич когось ще з учителів. Кого першого зустрінеш. І попроси викликати «Швидку».

– Добре.

Першою на думку спала професорка Джесіка, що, мабуть, досі на неї чекала. Марта побігла до третьої аудиторії.

Стукіт. Марта привідкрила двері й заглянула всередину. Професорка Джесіка була тут і ніби щось шукала в своїй сумці. Почувши, що відкрилися двері, жінка підвела голову.

– О, Марто… – мовила вона, легенько посміхаючись. – Ти прийшла…

– Так… – відповіла Марта, відхекуючись. – Пробачте, я не знаю, навіщо я Вам потрібна була, але зараз на це немає часу. Будь ласка, викличте «Швидку».

– А що сталося?

– Мій однокурсник… чомусь лежить без свідомості. З ним щось трапилося. Там пані Галина є…

Джесіка різко підвелася.

– Де?

– Ходімо, я проведу…