Розділ 3. Перші дні

ПЕРШІ ДНІ

«Не можна здаватися не тільки після одної поразки, але і після ста поразок».

Авраам Лінкольн

Серед першокурсників витала якась гнітюча атмосфера… Інші, старші курси, були веселими, жвавими, в очікуванні нового навчального року. А серед Мартиного курсу була досить напружена атмосфера…

– Залиш надію кожен, хто сюди заходить, – пробурмотіла Лора.

– Чому саме ця фраза спала на думку? – поцікавилася Марта.

– Не знаю… атмосфера така.

Першокурсників холодним поглядом зустріла пані Аліса. Поряд з нею стояла невисока жінка з темно-русим волоссям і веселими карими очима. Вона, на відміну від інших вчителів, одягнулася в спортивний костюм. З іншого боку від пані Аліси стояв рудоволосий чоловік з блідуватою шкірою. Його погляд був направленим кудись вдалечінь, вираз обличчя був дещо дивним…

– Група «А» йде зі мною, – мовила пані Аліса. – «В» – за професоркою Юлею.

Кароока жінка весело посміхнулася. Марта нишком зраділа, що не всі вчителі в Коледжі такі, як пані Аліса.

– Відповідно, група «С» за професором Жорою, – продовжувала жінка.

Погляд рудоволосого чоловіка не змінився, він ніяк не відреагував. Але в Марти залишалися здогадки, що саме він був цим професором, адже поряд більше не було людей, що могли б бути до цього причетними.

– А в якій ти групі? – пошепки запитала Лілі.

– «В», – відповіла Марта.

– А-а… ясно. Я в «А». Добре, тоді зустрінемося згодом.

Лілі рушила разом зі своєю групою. Мартина увага перемкнулася на професорку Юлію.

– Що ж, – мовила вона, жваво обвівши всіх поглядом. – Моя група, ходімо!

Марта разом з частиною першокурсників, що належали до групи «В» рушила за професоркою. Вона повела студентів до Великого Коридору, де вже зібралося чимало народу. Студенти вишикувалися групами, біля кожної стояв їх куратор. За кілька хвилин почався урочистий захід. Залунала якась музика, розмови припинилися. Всі дивилися в центр, де стояв невисокий чоловік з чорним, що мало трохи сивини, волоссям. На обличчі було трохи ріденької борідки. Одягнений він був у красивий класичний костюм, з-під піджака визирала блідо-зелена сорочка. Очевидно, це був директор, а отже, і власник Коледжу та Університету – Містер Панда. До речі, Марта так і не дізналася, чому директора величають так… вельми незвично.

– Вітаю, студенти! – бадьоро почав Містер Панда. – Сьогодні ми починаємо новий навчальний рік. Бачу, більшість із вас дуже цьому раді…

В залі весело загули. Коли галас трохи вщух, директор продовжив:

– Дуже приємно, що ви так радієте новому навчальному року… Що ж, вітаю також першокурсників. Сподіваюся, вам сподобається у нас навчатися. Думаю, ви швидко «влиєтеся» в наше життя й приєднаєтеся до нашої великої родини. Нагадаю: перша пара, як і раніше, починається о 9:00. А далі за розкладом. Ну, нехай щастить вам у навчанні!

Ця «лінійка» не була особливо довгою. Кілька слів від директора, з невеличкою промовою виступив якийсь гість, пані Аліса нагадала всім загальні правила, яких слід дотримуватися під час перебування в Коледжі чи Університеті.

Після цього всі мають розійтися в класи, особливо, перший курс, щоб куратори їх груп розповіли деяку інформацію. Професорка Юлія повела групу на другий поверх, в кабінет №12.

Серед студентів цієї групи не було ні Лілі, ні Лори. Знайомі обличчя Марта розпізнала трохи згодом: тут була рудоволоса Ніка та хлопець, якого та звала Левиком. На диво, ця кличка навіть пасувала йому: низенький, худорлявий, з дещо розгубленим виразом обличчя. Досить довге яскраво-руде волосся було зализане догори, чимось нагадувало полум’я.

Також Марта побачила тут і дівчину з каре, що зупинила сварку в автобусі. До неї прив’язалася досить ніжна на вигляд блакитноока дівчина, що мала хвилясте вибілене волосся. На ній була трохи прозора біла блуза, чорна пишна спідниця вище колін. Схоже, дівчатка були зовсім різними за характерами, але встигли здружитися.

Останньою до аудиторії увійшла професорка. Марті подобався її жвавий погляд, від якого навіть ставало веселіше. На мить стало шкода Лілі, в якої куратором була пані Аліса…

– Почнемо з переклички, – мовила професорка Юлія. – Барилко Антоніна.

– Є, – пролунав дівочий голос.

– Величко Микола.

– На місці.

Цей хлопець сидів неподалік, був дещо товстеньким.

– Гаврилюк Марта.

– Є.

Отже, вона третя в списку…

– Герасименко Анжеліка.

– Є.

Анжелікою виявилася блакитноока дівчина. Перекличка продовжувалася. Марта намагалася запам’ятати своїх одногрупників, але це виявилося марною справою, бо всі імена та прізвища швидко змішалися в голові.

– Огненко Лев.

– Є.

Отже, його звати Лев… Але йому не зовсім підходить це ім’я. Ну, який там Лев? Це точно, що Левик хіба що…

– Хаустова Ніка.

– Є, – пролунав голос з-за спини.

– Чижевська Ірина.

– Присутня.

Цей голос Марті не сподобався. Він належав дівчині, що сиділа біля Марти. Ірина мала пофарбоване в біле волосся, довгі яскраві нігті, а на обличчі було занадто багато макіяжу. Загалом, як і в Ніки.

– Швець Василина.

– Є.

Нею виявилася та дівчина з коротким волоссям, що зупинила сварку Ніки й Левика в автобусі. Професорка Юлія підвела погляд й уважно розглянула дівчину.

– Це ж ти у нас старостою будеш, так?

Василина кивнула. Професорка усміхнулася й продовжила перекличку.

– Шутова Сабіна.

– Є, – ця дівчина була останньою в списку.

Перекличка завершилася.

– Що ж, бачу, всі на місці, – підсумувала професорка Юлія. – Тепер до справи. Попереджаю одразу: до життя в Коледжі вам звикнути буде досить важко… Але я прошу вас: докладайте всіх зусиль і навчайтеся старанно. Це дасть результат. Навіть якщо раптом вам щось здаватиметься зовсім безглуздим – не думайте про це і просто вчіть. Можливо, лише згодом ви побачите, що це зовсім не так.

Марта не до кінця зрозуміла, що цим хотіла сказати професорка, але вирішила навчатися старанно. Загалом, вона завжди була «зразковою ученицею», майже всі предмети в школі знала на відмінно. Тож, вона не могла просто так взяти й не вивчити урок.

– А кожному курсі ведеться рейтинг учнів. Щомісяця у Великому Коридорі вивішуватимуть таблиці зі списком учнів та їхнім рейтингом. Перша двадцятка – група «А», наступні двадцять учнів – група «В», інші – «С». Таким чином щомісяця ви зможете змінювати свою групу. Це зроблено для того, щоб наші студенти навчалися разом з тими, хто відповідає їхньому рівню. В групі «А» - найсильніші учні, що навчаються на курсі, вони отримують підвищену стипендію. Група «В» отримує звичайну стипендію, група «С» не отримує нічого. Хто старатиметься – за місяць підніметься у рейтингу, опиниться серед кращих. Скажу вам так: у кожного з вас є шанс як і піднятися догори, так і спуститися донизу. Щодо цього запитання є?

– Так, – підвелася Василина. – Як з самого початку було визначено наше місце в рейтингу, якщо ми не складали ніяких екзаменів?

– За рівнем ваших здібностей, – відповіла професорка. – У кожного з вас були певні початкові здібності, за якими вас і відібрали до цього Коледжу. Хто більш здібний – опинився в групі «А», хто менш – відповідно, в інших. Але навіть той, хто з самого початку був перший в рейтингу, може за місяць опуститися аж до групи «С», якщо нехтуватиме навчанням. Так само й навпаки. Але впасти набагато легше, чим піднятися. Для того, щоб опинитися на вершині рейтингу, потрібно навчатися, навчатися і ще раз навчатися, вижимати із себе всі соки. І якщо сильно постаратися, то буде результат.

Василина сіла. Всі, в тому числі й Марта, були дещо шоковані аж такою мотивацією до навчання. Схоже, тут не так і просто буде навчатися…

– А тепер щодо предметів, які ви тут вивчатимете, – продовжила професорка Юлія. – Більшість з них будуть вам знайомі ще зі школи – математика, рідна мова, фізична культура, історія, фізика… Я викладатиму у вас лісознавство. Цей предмет дещо відрізняється від знайомої вам біології: ми переважно вивчатимемо рослини. А також один раз на два тижні виїжджатимемо в ліс, де будемо навчатися орієнтуватися на місцевості, виживати в природі. Тож одразу попрошу: на мій урок одягайте зручну форму. Ще у нас є не менш важливі предмети – спеціалізація та вольова підготовка. Перший викладає пані Аліса, з нею ви вже знайомі. Оскільки наш коледж має високотехнічний нахил, то й спеціалізація ваша буде в цьому напрямку. Вольова підготовка виховуватиме у вас силу волі, яка дуже потрібна в нашому житті. Ми вважаємо цей предмет надзвичайно важливим, адже за проведеними дослідженнями багато людей не мають сили волі, а без неї вижити дуже важко, особливо, в нашому Коледжі. Митимете силу волі – досягнете всього, що поставите за мету.

Професорка Юлія перевела подих і продовжила:

– Удачі вам у подальшому навчанні. Я, здається, розповіла все, що вважала за потрібне, більшого вам знати не варто. Згодом самі все дізнаєтеся. А зараз у вас за розкладом математика. До зустрічі.

Вона підморгнула, загадково посміхнулася й вийшла з кабінету. Студенти почали потроху ворушитися – математика була в іншому кабінеті, на третьому поверсі…

***

Математика минула добре – професор Сергій був досить веселим та трохи жартівливим, йому вдалося трохи розворушити спантеличену групу першокурсників.

Далі за розкладом була спеціалізація, в тринадцятому кабінеті. Назустріч йшла група «А», в них щойно закінчився цей урок. З вигляду вони були всі надто понурі й невеселі. Марта побачила Лілі.

– О, привіт, – гукнула Марта її. – Як минула пара? Що там було?

– Ой, навіть не питай… – пробурмотіла Лілі, відвівши погляд. – Я навіть сама не зрозуміла, що то було… це повний капець.

– Що..? Що ви там робили?

– Сама зараз побачиш.

На цьому Лілі рушила за своєю групою, залишивши Марту на самоті з дивними думками. Чому вся група «А» так дивно поводила себе після пари з пані Алісою? Що вона з ними зробила?

Марта сіла на першому ряду, біля неї розмістилися Василина з Анжелікою, з іншого боку сидів Левик. Більшість студентів сідали на задні ряди, вони вже трохи побоювалися пані Аліси…

Василина, до приходу вчительки, встигла зібрати своє коротке волосся в малий смішний хвостик.

– В цього хлопця волосся приблизно такої ж довжини, як й і мене, – пробурмотіла вона, вказуючи Анжеліці на Левика. – Але його чомусь не зобов’язують збирати волосся…

В аудиторію увійшла пані Аліса, всі балачки припинилися, студенти принишкли. Жінка мовчки підійшла до кафедри й запитала:

– Хто тут староста?

– Я, – поряд підвелася Василина.

Пані Аліса зміряла її поглядом, зробивши паузу, розглядаючи похапцем зібране коротке волосся.

– Іди-но сюди, – мовила вона й рушила до шафи, що розмістилася біля столу професорки.

Василині пані Аліса вручила стопку підручників.

– Роздай усім.

Дівчина кивнула й стала виконувати настанову. Скоро Марта отримала свій підручник. Він був досить новим, не потріпаним, обкладинку була білою, на ній чорними буквами було написано: «Високотехнологічна спеціалізація. Розвиток мозку. Курс 1». Студенти зацікавлено розглядали підручники.

– Без мого дозволу не розгортати, – попередила пані Аліса, перш ніж хтось встиг це зробити.

Кілька учнів боязко відсмикнули руки. Марта обережно поклала підручник перед собою.

– Відтепер вони належатимуть вам, – мовила пані Аліса. – Підручники були спеціально розроблені за програмою нашого Коледжу. Прошу кожного підписати, бо таку книжку ні в якому магазині придбати не можна. Зробіть це вдома. Тепер щодо мого предмету. Я ставлюся до нього дуже серйозно і цього ж вимагатиму від вас. Такого предмету ви в школі не вивчали, тож будьте готовими до всього. Тепер розгорніть свої підручники на четвертій сторінці й прочитайте перший параграф.

Марта обережно розгорнула книгу на вказаній сторінці. Сторінки дещо важко перегорталися, неначе вона була щойно куплена. Сторінки були білими, цупкими й приємними на дотик. Марта перегорнула на четверту сторінку, перед очима з’явився перший параграф. Дівчина почала читати.