Розділ 1. Несподіванка

НЕСПОДІВАНКА

«Коли ти чого-небудь бажаєш, весь Всесвіт немов допомагає тобі досягти твоєї мрії ...»

П. Коельо ("Алхімік")

Сьогодні Марта прокинулася рано. Вона спустилася зі своєї кімнати на другому поверсі й рушила на кухню. Як і передбачалося, мама ще не встала, а тато вже пішов на роботу. Марта зробила собі кави й сіла біля вікна. Червневе сонечко вже підіймалося над багатоповерхівками невеличкого містечка, небо було блакитним та чистим.

Марта відчинила вікно й вдихнула свіжого раннього повітря. Який чудовий початок літнього дня!

Раптом пролунав пронизливий дзвінок у двері. Марта здригнулася від несподіванки – хто це прийшов так рано? Гостей, здається, не чекали… Марта поставила чашку на стіл й пішла відчиняти.

Коли дівчина прочинила двері, то побачила на порозі будинку високу красиву жінку зі світло-русим волоссям, що мало легкий червоний відтінок. Враження справляла яскраво-фіолетова сукня з пишною спідницею, що була трохи вище колін. Не надто яскравий макіяж підкреслював тонкі губи, вигнуті в легку посмішку, та примружені карі очі, які Марті на мить здалися червоними.

Кого-кого, а цю жінку впізнала б кожна людина, що дивиться телевізор або хоча б трохи цікавиться музикою. Та що там, навіть якщо вийдеш на п’ятихвилинну прогулянку, то всюди, де тільки можна, побачиш плакати з її обличчям! Тим паче, Марта аж ніяк не могла не впізнати свого кумира – популярну співачку Джесіку, пісні якої на пам’ять знала кожна сучасна дівчина.

– Вітаю, – промовила жінка. – Дозволите увійти?

Марта не могла відповісти. Вона, немов укопана, стояла на порозі в старому домашньому одязі та смішних пухнастих капцях з котиками й ошелешено дивилася на несподівану гостю.

Позаду почулися кроки – це спустилася мама, Марина.

– Доню, хто там? – запитала вона сонним голосом.

Очевидно, її розбудив гучний дзвінок. Але Марта й досі не могла вичавити з себе хоч якийсь звук, тож просто відійшла від проходу давши мамі змогу нормально привітатися й запросити гостю.

– О, доброго ранку, – лагідно мовила мама, побачивши Джесіку. – Ви до нас?

– Мабуть, – жінка невинно посміхнулася. – Адже тут проживає Гаврилюк Марта Олегівна?

– Так, тут. Ви проходьте в дім, не стійте на порозі, – мовила мама й обернулася до Марти: – А ти йди, приведи себе в порядок.

Марта послухалася й за кілька хвилин повернулася у вітальню в красивому одязі й з нормальним виразом на обличчі. Марта сіла на крісло прямо напроти Джесіки, здивовано втупившись на неї. Досі не вірилося, що колишня зірка естради завітала саме до неї додому…

– Ось і вона, – мовила Марина, побачивши свою доньку. – То яку справу Ви мали до неї?

Що таке має повідомити Джесіка, щоб прийти аж до Марти додому? Невже щось аж настільки важливе, що не можна повідомити телефоном, електронною поштою чи через якийсь месенеджер?

Джесіка – відома співачка, зірка. Її пісні популярні в усій Україні, та й мабуть, в інших країнах теж. Усі однокласниці Марти, та й вона теж, просто фанатіли від музики Джесіки. Та одного разу з’явилися чутки, неначе співачка залишає свою кар’єру. Як потім виявилося, це була правда, а в офіційному інтерв’ю Джесіка повідомила, що хоче отримати педагогічну освіту й іти працювати вчителем. Згадала також, що це було її давньою мрією, адже вона дуже любить дітей.

Звісно, ця новина була приголомшливою для багатьох. Як можна було так легко відмовитися від цієї зіркової кар’єри і піти працювати звичайним вчителем?! Але в Джесіки досі залишалося багато фанатів, адже багато людей, що просто обожнюють її пісні.

Джесіка оглянула Марту довгим поглядом, посміхнулася й мовила:

– Марто, я прибула сюди, щоб повідомити одну важливу новину. Можливо, ця новина може бути вкрай приголомшлива, але… Вас зараховано до Новітнього Коледжу високих технологій для обдарованих дітей Містера Панди.

Марті та її мамі знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити сказане Джесікою.

– Куди?! – Марта аж встала з крісла. – Якого ще коледжу?!

– Новітнього, – повторила Джесіка. – Високих технологій. Новий-новісінький коледж, побудований біля Києва, оснащений новітніми технологіями, що сприяють кращому навчанню студентів…

– Зачекайте-зачекайте, – мовила слово Марина. – Але ж ми нікуди документи не подавали. Взагалі, Марта збиралася залишатися в школі на десятий та одинадцятий клас.

– Так, звісно ж, – кивнула Джесіка. – В цей коледж документи подавати не потрібно, ми самі обираємо учнів, що будуть навчатися.

– За якими критеріями? Як взагалі ви знаходите дітей, які можуть навчатися у вашому коледжі?

– Ми аналізуємо всіх учнів усіх шкіл України, добираємо лише найкращих. Приймаємо без всяких екзаменів. Просто один вчитель має сповістити кільком учням, що їх прийнято в Коледж, все детально пояснити.

– То Ви нам поясните? – запитала Марта. – Що це за Коледж такий? І чому саме мене вирішили туди зарахувати?

– Такі навчальні заклади також побудовані в Японії, Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, Туреччині, Австралії, Китаї, Польщі, США та й в багатьох інших країнах. В Україні такий з’явився не так і давно, він досить новий, оснащений гарною технікою. Сюди не зараховують абикого, тож, Марто, я б радила тобі все гарно обдумати, перед тим, як приймати рішення. Тобі випав неабиякий шанс. Усім нашим випускникам гарантоване гарне майбутнє. Після двох років навчання студента перераховують до Новітнього Університету високих технологій для обдарованих дітей Містера Панди, після чого…