Розділ 23. Розповідь

РОЗПОВІДЬ

«Єдиний урок, який можна винести з історії, полягає в тому, що люди не виносять з історії ніяких уроків».

Бернард Шоу

Відколи група-з-водою вирушила до озера, Лора весь час сиділа біля Макса, допомагаючи Аліні. З думок у неї ніяк не випливав той чоловік, Володимир Семенович… а також його очі. Червоні.

Лора змахнула головою. До чого тут це? Головне те, що він зробив з Максом – як?.. За допомогою ОЗ? Якої?

Вона ніяк не могла зрозуміти. Змусити людину зовсім завмерти лиш самим словом… чи не сила слова його ОЗ? Чи може, то таки суггестія? Але тоді потрібно бути самим майстром, щоб таке вдіяти…

Коли Аліна пішла, Лора попросила ще трохи тут побути. Можливо, їй удасться розбудити Макса…

Вона заплющила очі й спробувала проникнути в його свідомість. Вдалося не з першого разу, можливо, винен блок. Вона й так ніколи не виконувала настільки складних елементів… але зараз у неї немає іншого виходу.

Проникнути у свідомість. Лора мала спробувати зануритися у свідомість Макса і змусити його прокинутися. Досі їй вдавалося тільки читати думку, вловлювати напрям думок навіть мимоволі… це все, що вона могла зробити, проникнувши у свідомість людини. Та змусити її щось зробити – ніколи.

Увійшовши у думки Макса, вона не одразу змогла контролювати себе. Одразу посипалися тисячі згуків, які важко було розрізнити. Лора знала – це думки. Щоб почути, потрібно було сконцентруватися на одній із них, але Лора тут не для цього. Їй потрібно було пробудити Макса.

«Заради Лілі, – відчайдушно думала Лора. – Хоча б заради Лілі…»

Вона виринула із свідомості Макса від того, що той відкрив очі. Невже вдалося?..

Але тоді Лора зрозуміла, що це зробила не вона.

– Макс? – обережно запитала дівчина.

Той кліпнув кілька раз. Тоді обережно зжав кулак, розслабив руку. Тихо зітхнув і через силу підвівся. Лора не могла повірити своїм очам – він таки вийшов з оціпеніння!

Але чому? Хто це зробив?

– Невже Володимир Сем..? – Лора не договорила, побачивши, що Макс кивнув.

Але він був не надто радісним. Мабуть, не надто добре ось так лежати без можливості порухатися…

– Марта… – тихо промовив хлопець. – Де Марта?

– Вона з іншими пішла до озера, – відповіла Лора, відчуваючи щось недобре. – А що таке?

– На острові не лише той чоловік, якого бачила ти. Крім нього є ще… Джесіка, – Макс багатозначно глянув на Лору. – Марта у небезпеці.

Він підвівся, трохи кволо, але за хвилину уже стояв на ногах. Лора хутко підвелася, не знаючи, що робити. Джесіка? На острові? Марта у небезпеці? Макс прокинувся? Що коїться, що за?..

– Її треба терміново знайти… – з цими словами Макс виходив з намету, рушаючи до виходу з печери. – Якщо подумати, то й на острові ми через це застрягли, потрібно усе це негайно вирішити.

– Максе?! – стрепенулася Аліна, побачивши, як той уже стояв у проході. – Ти про… ти куди?!

– Він щойно прокинувся, – відповіла за нього Лора. – Здається, у повному порядку, але крім того потрібно терміново знайти Марту, бо їй…

– Не варто гаяти час на розмову, – перебив Макс, неначе передчуваючи щось погане. – Лоро, ти зі мною?

Вона кивнула. А куди їй ще діватися?

Раптом погляд Макса завмер на одному місці, десь скраю печери. Він підійшов до купи каміння й дістав якусь річ, що виблискувала золотом на сонечку. Підвіска у вигляді ключика.

– О, її ж Марта шукала, – пригадала Лора, підходячи.

– Ходімо швидше, – відрізав Макс і швидким кроком рушив з печери, тримаючи підвіску-ключик у зжатій долоні.

***

– А де Марта?

Лора й Макс дуже швидко дісталися до озера, дівчина аж захекалася. Та тут вони застали лиш самих Лілі, Левика та Сергія, які поняття зеленого не мали, куди ділася Марта…

– Мабуть, за цією зеленню її не видно, – припустив Сергій. – Послухайте, ми щойно тут таку рослину бачили…

– Марто! – гукнув Макс, не бажаючи слухати Сергія. – Ти тут десь?!

Вона не відгукувалася. Лора не на жарт захвилювалася.

– А в чому, власне, справа? – запитав Левик. – Чому ви примчалися сюди… за Мартою?

– На острові Макс бачив Джесіку, – пояснила Лора, у той час, як сам Макс зазирав у всі можливі місця, де можна було б сховатися. – І він упевнений, що Марті може загрожувати небезпека…

Левик ніяк не міг зрозуміти, у чому справа, Сергієві узагалі було байдуже. Лора засумнівалася, чи й справді він не був з ними заодно… Лілі була дуже рада бачити Макса і їй, схоже, зараз було не до Марти.

Але те, що її ніде не було, починало лякати.

– Куди вона могла дітися? – Лора підійшла до Макса, припиняючи його пошуки. – Послухай, її уже могли забрати чи Джесіка, чи той самий Володимир Семенович… якщо узагалі її ще не прикінчили.

– Не кажи так, вона обов’язково десь має бути, – Макс здаватися не збирався. – Хм… а пам’ятаєш, Марта говорила щось про печеру зі знаком пастки? Куди вони побоялися заходити?..