Розділ 18. Що вони могли приховувати?

ЩО ВОНИ МОГЛИ ПРИХОВУВАТИ?

«Мова легко виявляє таємниці, які Серце вважало за краще б приховати».

Вальтер Скотт

Коли вже більша частина групи лягла спати, Ратмир забіг до печери, неначе якийсь наполоханий. За ним розгублена Марта. Еля ще не пішла до палаток, вона якраз прибирала все в кухні, саме вона і зустріла першою Ратмира та Марту.

– Де Євгеній Дмитрович? – одразу ж випалив Ратмир.

– Із Сергієм… у наметі, – промимрила Еля й вказала рукою.

Хлопець одразу ж помчався туди. Марта вирішила вже за ним не бігти, залишилася допомогти Елі. Вона й так нічого зрозуміти не могла…

Ратмир ледь не увірвався до намету, але згадав якісь норми етикету і спершу запитав дозволу. У наметі сиділи двоє – Сергій та Євгеній Дмитрович.

– У мене запитання, – мовив Ратмир. – Де знаходяться загублені острови?

Чоловіки, видно такого не очікували. У руках у Сергія була карта острова, а Євгеній Дмитрович спокійно попивав чайок.

– Точно ніхто не знає, – проказав Сергій. – Є багато різних гіпотез, де вони знаходяться, як приховуються і так далі…

– Гаразд, я запитаю інакше, – рішуче мовив Ратмир. – Ми зараз не на Землі, правда ж?

Євгеній Дмитрович ледь не поперхнувся чаєм.

– З чого ти взяв?

– Тут небо… загалом, воно зовсім не таке, як зазвичай. Інші зорі, – Ратмир трохи зам’явся. – Я зовсім випадково помітив…

Сергій і Євгеній Дмитрович перезирнулися.

– То ви знаєте щось чи ні? – не витримав Ратмир. – Не поводьте себе надто підозріло, адже…

– Так, ми знаємо про твою схильність до підозр, – буркнув Сергій. – Але чесно, дослідники досі не можуть виявити місцеположення островів.

– Попри це, ти правий, ми не на Землі, – мовив Євгеній Дмитрович. – Хоча на загублені острови можна потрапити звідти, але вони точно там не знаходяться. Інакше б як вдалося приховати шматочки землі, якщо планета досі залишається форми ідеальної кулі?

– Еліпсоїда, – виправив Ратмир. – Земля далеко не ідеальна куля.

– Все одно, на такій поверхні важко було б сховати землю від людського ока. Їх би швидко знайшли, навіть без ОЗ.

– А як тоді загублені острови… як вони взагалі існують? Де вони розташовані? І чому на них можна із Землі потрапити?

– Зачекай, – Євгеній Дмитрович змусив його примовкнути. – Не задавай стільки запитань, ми все одно на всі відповісти не можемо. Я припускав, що ці острови – ніби окремі шматки землі, розгублені у просторі. Бачив той туман? Він неначе окраїна цієї землі… і лише через «водоспад» можна потрапити назад на дорогу, що поверне нас на землю. Тому звідси важко передавати якісь дані у центр.

– А як же тоді ви передавали? Оті всі прилади, які ми встановлювали…

– Вони спеціально були розроблені технопатами, – мовив Сергій. – Тими обдарованими, у кого ОЗ пов’язана з технікою. Вони й приймають дані звідти, обробляють… також складний процес, я в нього надто не заглиблювався, хоча маю знайомих технопатів із центру.

– Отже, достеменно про природу островів ніхто не знає? – усе ще з надією запитав Ратмир.

– Ні. Навіть Григорій Аксьоненко, найвидатніший дослідник з обдарованих, не розгадав цієї загадки. Таємниці цього світу як і оточували нас, так і продовжують… і чим більше ми розгадуємо, тим більше загадок з’являється.

Ратмир сумно зітхнув.

– Гаразд. Дякую і на тому, що розповіли.

***

Був пізній ранок. Нещодавно закінчили снідати, Марта вирішила зібрати усіх друзів на галявині біля печери і обговорити усі деталі. Спершу Ратмир коротко розповів про свою здогадку і про розмову з Євгенієм Дмитровичем.

– Цікаво, як древні обдаровані знайшли ці острови, – мовила Лора.

– Вірогідно, вони знали більше, – припустив Ратмир. – Але ж якось і тепер стали знаходити проходи на загублені острови…

– Тому вони й загублені, бо загубилися у просторі, – говорила Лора. – Я щось чула про ту теорію, яку тобі розповів Євгеній Дмитрович. Більшість дослідників є прихильниками саме цієї теорії, але проблема у тому, що вона не має підтвердження. Ніхто не знає, де ми опиняємося, коли проходимо через «водоспад» чи інший захист. Навіть мій прадід… хоча скільки його книг я прочитала. Ніде у просторі не було виявлено вірогідного розташування цих земель. Вони справді загублені.

– Або… або це якось пов’язано з четвертим виміром, – припустила Марта.

Усі погляди вмить зупинилися на ній.

– Що ти знаєш про четвертий вимір? – запитала Лора, трохи стишивши голос.

– Про таке щось йшлося у книзі «Світло», – відповіла Марта. – Дивовижні нитки, що складають четвертий вимір – простір та час… якщо чесно, там було дуже складно у всьому розібратися.

– Це якось було пов’язано з яснобаченням?

– Так… адже яснобачення пов’язане з часом, а час – з вірогідним четвертим виміром. Я до чого вела… якщо припустити, що тривимірний простір складається з двовимірних фігур, то за цією логікою можна припустити, що четвертий вимір складається з тривимірних елементів.