Розділ 12. Наближається буря

НАБЛИЖАЄТЬСЯ БУРЯ

«Чим тихіше затишшя, тим сильніша буря»

Марта шурхотіла сторінками книги у вітальні. Сьогодні тут було спокійно, а в спальні сусідки, Христя та Мішель, вирішили вдвох дивитися якийсь серіал. Марта вирішила їм не заважати, тому перемістилася у вітальню.

– Знайшла!

Лора прибігла з кухні, Ратмир поряд стрепенувся.

– Що? – вилупив він очі, та Марта лише відмахнулася.

– Це він, – мовила вона вже тихіше, тицяючи в книгу. Лора зацікавлено розглянула візерунок і текст біля нього.

«Стовп з ланцюгом – пастка. Використовують для попередження».

Марта завмерла. Більше нічого написано не було. Вона зустрічала інший знак-пастку – капкан, але він використовувався для створювання пастки, а цей… щоб попередити.

– Пастка, – самими лиш губами прошепотіла Марта.

– Тут явно щось не так, – пробурмотіла Лора. – Піду, розповім Максові…

– Зачекай, – Марта притримала подругу за рукав. – Я не розумію. Цей знак… просто там виник, аби мене попередити?

– Схоже на те.

– І ти така спокійна, – Марта насупилася. – Краще на тому острові не…

– Я теж хвилююся, – перебила Лора. – Спочатку блок, тепер пастка. Я чудово розумію, що острів не такий безпечний, як здавався. А ще я вважаю, що тобі потрібно усе усім розповісти. І попередити Євгенія Дмитровича.

Марта промовчала. Розповісти усім про свою дивність… вона ще не наважилася. Не зрозуміло, як таке вони сприймуть, якщо особисто Марта довго з цим мирилася.

Та було вже пізно. Вони нещодавно лиш прибули з експедиції і Марта, не гаючи часу, стала досліджувати книгу. Добре, що завтра першої пари немає, бо вона б точно була не людиною, а вареним овочем…

Довелося засинати з увімкненим світлом (не вперше), адже Христя й Мішель ще не завершили. А спати хотілося…

І їй знову наснився сон. Напружений, холодний і…

… вона згадала.

Їй наснилася страшенна буря. Небо було затягнуте густими чорними хмарами, з неба лилися важкі краплі, а море… море гойдалося, вітер завивав, здіймаючи хвилі й розбиваючи їх об скелі. Так, сірі скелі, що стояли на самотньому острові серед бурного моря, хвилі у дріб’язок розбивалися, солоні краплі розліталися навсібіч, неначе скляні уламки.

Так, це була страшна буря. Прокинувшись у нічній тиші, Марта все ще не могла оговтатися. Вона згадала. Саме цей сон їй снився весь час, тепер вона це точно знала. Відчувала.

І це був непростий сон. Буря на острові.

Пастка.

Серце знову забилося сильніше. Усе це… було пов’язаним.

***

Треба було про все розповісти Євгенію Дмитровичу. Чи краще, спочатку повідомити друзів? Марта заплуталася. Але вона точно знала – у наступну експедицію їхати не можна!

Нізащо.

Усі ці знаки, усе підказувало, що там чекає небезпека. І як це нічого ще не трапилося?

Хвилювало й те, що вона не могла пригадати свої сни-передбачення. Такого раніше не траплялося… Марта вирішила поцікавитися у пані Галини щодо цього питання.

– Забувала свої важливі сни? – жінка замислено прикрила очі. – Це не дуже добре…

– Тобто? – Марта помітно захвилювалася.

– Є такий прийом… ясновидець може заблокувати імпульсивні передбачення іншого ясновидця. Імпульсивні передбачення – це ті, які відбуваються мимоволі, у тебе, наприклад, уві сні. Ще в деяких відбуваються раптові видіння, ще можуть бути затуманення, спалахи… у кожного індивідуально.

– І такі передбачення можна якось заблокувати?

– Так, але це може зробити лише ясновидець. Ці імпульсивні передбачення зазвичай повідомляють нам щось важливе, небезпечне. Як у тебе це було з чорним воїном, пам’ятаєш?

Марта кивнула. Це була правда, вона навіть звикла, що про будь-яку небезпеку повідомляють сни-передбачення. А тут раптом цей блок. Треба бути обачнішою…

– А чому ти, власне, запитала?

– Зовсім нещодавно, – почала говорити Марта, повільно, продумуючи кожне слово, – я стала забувати свої сни, та я думала, що він неважливий. Але цієї ночі пригадала нарешті його…

– Щось серйозне? – пані Галина спохмурніла.

Марта розповіла. І про свої побоювання вирушати в експедицію. Схоже, насувалася сильна буря… і вона не принесе їм нічого хорошого. Інакше не снився би сон-передбачення.

– Скажи своєму керівникові, – мовила жінка. – Він не дарма брав ясновидицю в команду, скажи йому про це.

Марта й сама про це думала. І одразу ж при першій зустрічі вона усе йому повідомила. Але по його виразу обличчя одразу стало ясно, що він не сприйняв серйозно її слова.

– Не думаю, що буде погана погода, – похитав він головою. – Синоптичні прилади передають, що буде сонячно, як і завжди… З чого ти узагалі взяла, що це відноситься до наступної експедиції?

– Відчуваю, – буркнула Марта. – Слухайте, такі передбачення не з’являються просто так.

– Я не буду відкладати експедицію через можливу погану погоду, – Євгеній Дмитрович одразу ж посуворішав. – Ми з Володимиром спеціально підбирали день, коли буде сонячно! А тут ти кажеш, що буде буря…

– Чи не могли прилади помилитися?

– А чи не могла ти помилитися?

Марта насупилася. Схоже, керівник відступати не хотів. Вона вже відкрила рота, щоб сказати щось про знаки, але… але побоялася, що він знову підніме її на сміх.