Розділ 9. Блок

БЛОК

«Ми не контролюємо бар’єрів чи людей, які їх зводять. Але ми контролюємо самі себе. Цього достатньо».

Раян Голідей

– … ясновидиця якась непутяща. Навіщо було брати з собою стільки дітей?

– Марто!.. Марто, ти прокинулася?

Вона повільно відкрила очі й зрозуміла, що лежить на землі, а над нею схилилася стривожена Лілі.

– Що ти щойно сказала? – продовжила білявка.

Марта не відповіла, повільно сідаючи. Що ж це відбулося?..

– У голові крутиться, – пробурмотіла Марта.

– Може, води?

– Не завадило б.

– І чого ж ти завжди втрапляєш у якісь пригоди?.. – Лілі подала чашку. – Щойно було все гаразд, як дивимося – ти без свідомості валяєшся. Що трапилося? Ти об камінь стукнулася чи що?

– Я не пам’ятаю, – Марта спробувала щось пригадати, але досі в голові був туман. – А що, ніхто не бачив?..

Лілі лише похитала головою. Тоді в голові виринув спогад – знак. Зубаста квітка. Камінь.

– Може, вона просто втомилася й поспати вирішила, а ви хвилюєтеся, – пожартував Левик.

Марта усміхнулася. Та в цьому була доля правди – вона відчувала себе зараз дуже виснаженою, неначе бігла марафон.

– Перегрілася, може… – припустила Лілі. – Все ж, сонце тут дуже палюче.

– Як довго я так… лежала?

– Ну, з того часу, як ми помітили, може, хвилин п’ятнадцять. Ми тепер перенесли сюди, до намету й стали спостерігати за твоїм самопочуттям. Ніяких уражень не виявили, Макс сказав, що ти просто… спиш.

Марта витерла піт, що виступив на лобі. Та й справді, що ж це сталося?

– Перепрацювала? – говорила далі Лілі. – Та здається, ми щодня більше працюємо, тож навряд чи. Та й на самопочуття ти не жалілася.

– Камінь… – пробурмотіла Марта, до кінця пригадуючи, що з нею відбувалося. – Може, справа у тому камені?

– Все ж, стукнулася об нього головою? – Лілі вигнула брову.

– Ні-ні…

– А що з ним?

– Очевидно, що щось не так, – Марта закрила очі. – Я… зробила передбачення, а тоді відключилася.

– Навіщо? – поряд присіла Лора. – Навіщо ти робила передбачення?

– На тому камені… – Марта затнулася. – Треба буде ще глянути й переконатися.

Лілі й Лора перезирнулися. Раптом повітря розітнув вигук Аліни:

– Ще один!

Лора підхопилася на ноги, Лілі за нею. Марта поволі підвелася, хоча досі почувалася недобре.

– Що сталося?

– Сергій також знепритомнів!

Марта здригнулася – що ж це відбувається? Тут явно щось не так, як треба… Дівчина пішла до того місця, звідки долинали вигуки – хлопці уже несли непритомного Сергія до намету, де щойно лежала Марта.

– Ратмире, ти поки що продовжуй, ми зараз повернемося.

– Я…

Марта з тривогою глянула на хлопця і ледь не зойкнула – та він зараз ледь тримався на ногах! Ще мить – і він також гепнувся на землю.

– Та ви всі змовилися, чи що?! – Аліна не на жарт роздратувалася.

Довелося за Сергієм ще й тягти Ратмира. Євгеній Дмитрович оголосив перерву й зібрав усіх разом біля намету.

– Не знаю, що це зараз діється, але роботу ми поки що припинимо, – мовив він. – Доки всі не прийдуть до тями і ми не зрозуміємо причину. Марто, ти щось згадала?

– Та таке… – дівчина зам’ялася. Вона не знала, як пояснити свої дії, приховуючи те, що вона бачить якісь дивні знаки. – Але я не знаю, чому я раптом знепритомніла.

– Сергій упав прямо на моїх очах, – додала Аліна. – Я точно бачила, що з ним нічого не відбувалося.

– Та й те, що Ратмир також утратив свідомість, не здається звичайною випадковістю, – закивала Дар’я. – Я нічого не розумію…

Запанувала ніякова тиша, та її раптово порушив тихий голосочок Елі.

– Я… здогадуюся.

Усі погляди вмить обернулися до неї, що вона аж зніяковіла. Лора повільно примружила свої очі, а Євгеній Дмитрович підбадьорливо кивнув.

– Я помітила, – несміливо почала говорити Еля, – що і Марта, і Ратмир, і Сергій сьогодні найбільше з усіх користувалися своїми ОЗ. Можливо, у цьому справа… вони затратили багато енергії, і тому…

– Але ж раніше ми набагато більше могли користуватися здібностями, – здивовано мовив Артур. – Не думаю, що в цьому причина.

– Ні, ти послухай, – подала голос Лора. – Зараз ми перебуваємо на острові. Незвіданому, з купою таємниць. Може таке бути, що тут усе не так, як там, на землі?

– Можливо… – Євгеній Дмитрович став на захист дівчат. – Я колись чув про щось подібне – блок. Колись такий зустрічався на територіях древніх обдарованих і він поглинає багато енергії…