Розділ 8. Слідуючи підсвідомості

СЛІДУЮЧИ ПІДСВІДОМОСТІ

«Щоб досягти великих успіхів, потрібно не тільки діяти, але й мріяти».

Анатоль Франс

Був ранок. Марта сиділа на кухні за невеликою чашкою кави й гортала сторінки книги. Учора Лорі ледве вдалося витягти її з тієї бібліотеки… а потім Марта взяла книгу додому і ще до вечора її розглядала, доки очі не злиплися й вона не заснула.

Вивчати руни виявилося доволі цікаво. Спершу Марта віднайшла знаки, які вже бачила – сонце, колесо зі стрілками, а також змія, що кусав себе за хвіст. Він також виявився одним із символів древніх обдарованих – уроборос. Не дивно тоді, чому він зображений на дверях бібліотеки… хоча ні, трохи дивно. Звідки такі старовинні двері взялися в новій школі?

«Уроборос – дракон, що вхопив сам себе за хвіст. Цей знак є відомим і серед звичайних людей, йому надають чимало значень. Але в символіці древніх обдарованих уроборос вказує на вічність, цикл, нескінченне існування. І недарма, адже змій звився в коло, яке не має ні кінця, ні початку. Ця руна вважається однією із найпотужніших – її зображували на вході до важливих та цінних споруд» (із книги «Руни»).

Можливо, якось ці символи й використовували древні обдаровані… але для сучасного світу їхня значимість ніяк не описувалася. І не було ніякого натяку на золотисті знаки, що з’являлися з нізвідки, не було нічого про те, що деякі люди можуть бачити таємничі символи чи щось подібне… тому Марта ніяк не могла зрозуміти, чому саме вона їх бачить, а інші – ні.

Залишалося лиш одне-єдине припущення: це якось пов’язано із Найвищим рівнем яснобачення. Але досі Марта не могла знайти нічого, що мало би підтвердити це…

У будь-якому разі, вона вирішила, що їй треба знати хоч якісь кілька символів. А раптом, вона знову їх десь побачить? Може, якщо вона вмітиме тлумачити їх, то це якось допоможе… у майбутньому.

– А ти сьогодні раненько встала, – до кухні увійшов Ратмир. – То тебе пробудити неможливо, то встаєш о шостій…

– Сьогодні не спалося, – Марта легенько усміхнулася.

Вона й справді часто любила поспати, але іноді чогось підводилася зрання. Як ось сьогодні – думки про ті знаки нормально спати не давали. А от Ратмир зазвичай прокидався рано… а ще заходив до кухні непомітно – його побачиш лише тоді, коли заговорить.

Хлопець сів напроти Марти й заспано сперся на спинку стільчика. Його чорняве волосся скуйовдилося після сну й тепер виклалося у вельми химерну зачіску. Марта не втрималася й усміхнулася.

– Ти чого? – не зрозумів Ратмир її раптової широкої усмішки.

– Тобі дуже личить така зачіска, – Марта засміялася, коли він смикнувся, щоб пригладити волосся. – Ти виглядав ду-уже мило.

Абияк пригладивши волосся, Ратмир підвівся, щоб заварити чаю. Марта зітхнула й повернулася до книжки.

– Ти якось дивно поводишся останнім часом, – промовив хлопець. – У тебе… нічого не сталося?

– Нічого особливого, – відмовила Марта.

– Отже, таки щось трапилося, просто не особливе?

Марта легенько усміхнулася. Ратмир заглянув через плече до її книги.

– Які цікаві знаки… – пробурмотів він. – Ти цікавишся символікою?

– Раніше не надто цікавилася, але тепер так.

– У мене мама чимось подібним займалася. От тільки таких знаків я не бачив досі…

– Вони пов’язані з древніми обдарованими, – мовила Марта.

– А, то он воно що, – він усівся поряд. – Ти їх вивчаєш чи просто розглядаєш?

– І те, і те потрохи. Намагаюся запам’ятати.

– Поглянь, ось цей красивий, – Ратмир указав на знак півмісяця, прикрашений дрібними зірками. – Хм… контроль над свідомістю, відродження…?

– Угу, – Марта кивнула. – Місяць вважається одним із сильних знаків. Бачиш, який важкий у виконанні? Дуже багато дрібних деталей. Звісно, є легший ескіз, але тоді його сила буде не такою, як треба…

– Цікаво, є ОЗ, яка дає змогу вселяти в знаки силу? Ну… і потім щось робити за їх допомоги.

– ОЗ… а це ідея.

Марта перегорнула сторінку далі, знайшовши знак – силует квітки, що розпускалася, який був обрамлений півкругом якогось чарівного плетива. Ця руна – символ росту, прогресу, життя. Нещодавно Марта бачила точно такий же знак на дереві неподалік гуртожитка…

– Ходімо, – Марта побігла в коридор і почала натягувати взуття.

– Ей, зачекай! – Ратмир не встиг отямитися, як вона вже стояла зібрана в коридорі. – Я з тобою, дай одягнутися нормально.

На вулиці вже було прохолодно, добре, що Ратмир порадив взяти легку куртку. Останнім часом погода була схильною до різких змін.

– Уночі був дощ, – зробив висновок Ратмир, глянувши на мокрий асфальт. – А куди ми йдемо?

– Сюди, – Марта зупинилася перед одним із дерев, які на перший погляд, нічим не відрізнялися від інших.

Але вона чітко бачила на ньому золотавий знак квітки – такий же був і в книжці, яку Марта прихопила з собою. Не до кінця розуміючи, навіщо вона це робить, дівчина викликала тонку смужку світла й почала звивати її у візерунок. Ратмир мовчки спостерігав за нею, не задаючи ніяких запитань.