Розділ 4. Підготовка

ПІДГОТОВКА

«Кожної ночі, перед тим, як заснути, уявляйте собі ідеальний завтрашній день. Ви побачите – в більшості так і буде».

Брайан Трейсі.

Було заняття вольової підготовки, і як завжди, професор Нік вигнав студентів на вулицю виконувати чергове завдання. Марта саме заганяла зеленавого равлика до коробки від сірників.

– О, Боже, де тобі вдалося його знайти? – шоковано вигукнула Лілі за спиною, що Марта аж здригнулася.

– Не з’являйся позаду так несподівано… – пробурмотіла Марта, притримуючи равлика. – Я ледь його не впустила.

– І все ж, як ти його знайшла так швидко?

– Просто довірилася… – Марта єхидно примружилася, – своєму відчуттю.

– Ви змовилися з професором, – нахмурилася Лілі.

– Тобі досі здається, що є щось неможливе?

– Ні, звісно, – пирхнула Лілі й скорчила серйозне обличчя. – Немає нічого неможливого…

Марта пирснула в кулак, намагаючись не випустити з рук коробочку з равликом. Дівчина прискіпливо глянула на слизьке створіння, що повільно рухалося, лишаючи бридкий слід.

– Цікаво, що ж він з ними робити буде?

– Ну-у… – Лілі задумливо направила погляд у небо, явно щось вигадуючи. – Може, він ними харчується?

– Головне, щоб нас не змусив їх їсти…

– Уявляю, – Лілі засміялася. – Проявіть свою силу волі і з’їжте цього бридкого брудно-зеленого слимака…

– Мене зараз нудити почне, – позаду пролунав голос Левика. – Комусь вдалося знайти його?..

– Вдалося, але не мені, – рвучко обернулася Лілі, кладучи Марті руку на плече. – Наша юна ясновидиця Марта вже виконала це непосильне завдання…

– Лілі, не дуркуй, – ніяково усміхнулася дівчина, скидаючи руку подруги. – Іди, знайди собі також слимачка…

– Ой, поглянь, – погляд Лілі вмить зачепився десь удалечині. – Це не перший курс?

– Де? – стрепенувся Левик.

Лілі мовчки вказала рукою, а Марта вирішила й самій поглянути. Там і справді, біля лісу, групками збилися першокурсники, а неподалік усіх організовувала професорка Юлія.

– У них лісознавство? – припустила Марта.

– Мабуть… невже практична? – Лілі примружила одне око.

– А хіба вони не по вихідних були?

– Ах, точно. Мабуть, тоді просто урок лісознавства.

– Їх вчать правильно розводити багаття, – кивнув Левик, добре все розгледівши.

– Ти, бачу, у нас далекозорий, – Лілі з іронічною усмішкою глянула на хлопця. – А то не твоя сестра?

– Руденька така? – додала Марта, вчепившись поглядом у рудокосу невисоку дівчину, яка добре вирізнялася з-поміж інших.

– Не важко біло здогадатися, – усміхнувся Левик. – Так, це вона. Сара.

– Вона і справді дуже схожа на тебе, – погодилася Лілі. – У кого ви такі вдалися гарненькі – яскраво-руді й маленькі?

Марта тихо засміялася, дивлячись, як насуплюється Левик.

– А чого це ми маленькі?

– Ну-у… такі невисокі, – кепкувала далі Лілі, жестикулюючи руками.

– Це тимчасово. Я ще виросту… маю вирости, так точно.

Лілі захихикала й відбігла в сторону, наче у пошуках того клятого слимака. Професор Нік завжди задавав щось таке – знайти когось чи щось… При чому, завдання завжди були дуже різноманітні і різної складності, але Марта підозрювала, що пошуками равликів усе не завершиться. До того ж, завдання було надто чітким – равлик (чи слимак) має бути темно-зеленого кольору, ніякого іншого. Марта взагалі не впевнена була, чи такі існують… але на диво, дуже швидко знайшла його.

Пощастило? Чи все ж, спрацював якийсь таємний мозковий механізм? Марта точно сказати не могла… Побувши ще трохи на природі, вона згодом повернулася до класу разом з Лілі, якій вдалося знайти малого й жирненького слимачка.

– Фе, він огидний, – кривилася вона, запихаючи його в сірникову коробку. – Ходімо швиденько, інших у класі зачекаємо.

Як виявилося, такі точні зовнішні ознаки равлика були недаремними, і вже в аудиторії, коли більшість зібралися, професор Нік пояснив, чому.

– Як бачите, саме такий тип равликів та слимаків вважається їстівним і досить поживним, – говорив викладач. – Цей сорт був розшуканий саме на загублених островах, а згодом почали розводити їх цілі ферми… Можливо, у майбутньому вони стануть чудовим джерелом поживи, тож вам варто про це знати. Якщо правильно його приготувати, то вийде навіть непогана страва…

Лілі скривилася, видно, уявивши, як буде виглядати страва, приготована зі слимаків.

– І не треба так кривитися, – побачивши реакцію, мовив професор. – Якщо не куштували – не робіть поспішних висновків. Можливо, настане час, коли вам доведеться харчуватися лиш самими слимаками…

– Сподіваюся, ці часи мене не застануть, – шепнула Лілі, а Марта мовчки погодилася.

Не дуже й хотілося, щоб щоденний раціон складали слимаки… Навіть уявляти це трохи бридко, не кажучи вже про те, щоб їсти. Марта пригадала, що у деяких місцях уже їдять і равликів, і тарганів… і всяких інших створінь.