Розділ 1. Літо

ЛІТО

«Посміхнися, і нехай всі ломлять голову, що ж в тебе на думці».

Антон Чехов

Серце захоплювали широчезні простори… Повітря мало солоний присмак моря, вітер куйовдив волосся, присипаючи його бризом і роблячи липким. Тепле сонечко пригрівало, на небі не було ні хмаринки…

Як чудово.

Десь трохи далі виднілися сірі скелі, під ногами шелестіло кілька травинок. Марта тупцювала на кам’яному березі, під ногами де-не-де просочувалося трохи зелені, що вибилася з-поміж каменів. Це місце так чарувало і мало аромат якоїсь незвіданої таємниці…

Щось тут ховалося невідоме. Незнане. Дика природа, досі небачена…

А тоді Марта прокинулася. Втупилася очима у темний дерев’яний дах хатини у кімнаті на другому поверсі. Поруч мирно спали Лора та Лілі, Марта тихо дихала, прислухаючись до приглушеного стукоту краплин за вікном.

Ішов дощ. Справжня літня злива…

А який чудовий снився сон! І це вже вкотре Марта бачила морські краєвиди у своїх снах. Вона сподівалася, що це таки було передбачення, адже дуже хотілося побувати у цій місцині… І майбутня професія дослідника-практиканта в експедиції давала на це надії.

А зараз була ніч. Марта перевернулася на бік і згорнулася калачиком – треба ще добре виспатися, щоб завтра гарно з друзями провести час. Саме для цього вона ж сюди і приїхала.

***

Прокинулася Марта від того, що Лілі відчинила вікно.

– Душно, – мовила подруга і вдихнула свіжого ранкового повітря.

– Котра година? – пробурмотіла Марта.

– Майже восьма.

– Ох… – Марта простогнала, потягнулася на ліжку і знову згорнулася клубочком.

– Лора вже встала, – додала Лілі.

– Вона рання пташка…

– А ти сова якась. Думаю, вже час прокидатися. Нарешті за все літо настала гарна погода, а ти весь день проспати хочеш.

– Ви мені не дасте цього зробити.

Та все ж, Марта сіла на ліжку й сонно потерла очі. На дворі місяць серпень. Вночі пройшов сильний дощ, а тепер мокру землю освітлювали сонячні промені. Так волога швиденько зникне, знову буде тепло і сухо, не те, що перед цим. Червень, на жаль, виявився дуже вологим, ледь не кожного дня були зливи, а температура повітря ніяк не нагрівалася, що не надто було схожим на літо. У липні погода трохи покращилася, а в серпні нарешті було довгоочікуване палке сонце.

Тому друзі вирішили не втрачати можливості і провести залишок вільного від навчання часу разом. Ініціативу першою подала Лора, що їх усіх запросила на дачу… Її родичі якраз їхали кудись у справах, тому вона могла гарантувати прихисток у невеличкій двоповерховій дерев’яній хатинці поблизу озера. Кращого місця для відпочинку годі й шукати!

Домовилися провести разом три дні. Учора після обіду усі разом прибули сюди – це була окраїна якогось заможного села. Тут була чудова природа, гарне повітря, поле і десь неподалік озеро. Лора запевняла, що вода там просто чудова, тому порадила усім взяти купальники.

Хатинка була досить таки пристойною, навіть чудовою, як сказала Лілі, вперше побачивши її. Вона мала два поверхи, величеньку веранду і доглянутий двір.

– Є кімната нагорі і є внизу, – мовила Лора друзям, коли час було розміщатися. – Санвузли є на обох поверхах, а на першому ще й кухня. Думаю, дівчата розмістяться нагорі, а хлопці…

– Хіба не логічніше буде, щоб дівчата були внизу? – Левик жартівливо усміхнувся. – Там же кухня…

Лора пронизала його нищівним поглядом.

– Якщо намагаєшся натякнути на те, що місце жінки – на кухні, – процідила Лора, – то змушу тебе готувати і сніданок, і обід, і вечерю самому.

– Все-все, я зрозумів, – Левик підняв руки.

Марта була щасливою побачити нарешті друзів, а особливо, Ратмира. Він за літо навіть трохи змінився, підріс, та й волосся наче стало трохи довшим. Ех, а за літо вони навіть ні разу не бачилися, адже кожен проводив час зі своєю родиною. Звісно, Марта не надто хотіла розлучатися з мамою, татком і маленьким братиком, але й за друзями засумувати встигла…

– До речі, а як там твій молодший братик? – поцікавилася Лілі у подруги.

– Як пампушка, – усміхнулася Марта. – Справді, в нього щічки такі… кумедні.

– А як його звати?

– Стасик. О, у мене ще десь фотографії його є…

Врешті, Марта, Лілі та Лора розмістилися в кімнаті на другому поверсі, а Левик, Макс та Ратмир залишилися на першому. Того ж дня вони ще встигли сходити на прогулянку до озера, та вже зовсім скоро настав вечір і повилізали голодні комарі, тож друзі сховалися в хатинці.

І ось, настав новий день, теплий та багатообіцяючий. Марта та Лілі разом спустилися вниз, де вже Лора готувала сніданок… та не одна. На своє здивування дівчата зустріли на кухні Левика, що допомагав Лорі. На ньому, до речі, як і на дівчині, красувався блідно-рожевий кухонний фартух, що додавало загальній картині ще більш кумедного вигляду.

– Я думала, ти не любиш куховарити, – бовкнула Лілі.