Розділ 21. Примхлива доля

ПРИМХЛИВА ДОЛЯ

«Холодний чай і холодний рис терпимі, але холодний погляд і холодне слово — нестерпні».

– Так, але зовсім не така, як ти собі уявляєш. Свідомість залишається твоєю. Ми лише підкидаємо ситуації, події, але твої рішення впливають на те, що трапиться далі. Адже доля досі пишеться. Твоя подруга-ясновидиця як ніхто інший знає, як виглядає доля. І ця доля – не лише конкретної людини. Вона пов’язана і з істотами, що живуть в інших світах, наприклад того, хто її пише. Адже як він напише – так і станеться. Я розумію, усе це трохи складно уявити. Але слід зазначити, що в однієї людини Долі може бути кілька книг, тому населення нашого світу дещо менше, аніж у вас. Але існують ще ті, хто доглядають за архівами. Ті книги, які завершені, вони відправляються в архіви… а люди – у світ духів. Без цих помічників, наша робота неможлива, так само, як і неможливе ваше існування без світу Долі.

– То це виходить… ви – як вищі істоти якісь чи що?

– Якраз навпаки… Найвищих тут немає. Усі світи між собою рівні, усі взаємопов’язані. Немає тих, хто править кимось, а хто комусь прислуговує. Ми, люди Долі, неначе як і служимо вам, рухаємо вас уперед. Але хтось інший може сказати, що ми повеліваємо вами, «граємося» вашими долями. Але правда посередині – ми співіснуємо. Розумієш? Без нас ваш світ завмре у безчассі, а без вас ми просто станемо непотрібними. Без однієї грані куб уже не буде кубом.

– Ти все порівнюєш із кубом… чому саме так?

– Це найяскравіший приклад. А ще… ну, це незабаром дізнаєшся, – він загадково усміхнувся. – Шість граней у куба – шість світів. Є суміжні, а є протилежні. Є основа, є бічні грані… багато деталей сходиться.

– Ще питання, – мовила Лора. – Які ваші особливості, у людей Долі? І чому у нашому світі є звичайні люди… а є обдаровані?

– По порядку. Люди Долі здатні творити долю, як я вже казав. А також впливати на людей, що дуже схоже на твою суггестію. Тому ти й маєш такий дар, щоправда, трохи менш потужний, аніж у нас. Але тим не менш, сильний. А тепер про обдарованих… насправді, усі люди у вашому світі повинні мати особливі здібності. Але в давнину… за якоїсь причини це все забули. Ті, хто зберегли пам’ять, переховувалися від інших. Я скажу навіть більше, древні обдаровані, як ви їх називаєте, знали про світи, про знаки Долі. Та інші люди чомусь забули, тим більше, відчували якусь ненависть до тих, хто мав якісь надприродні здібності. Як знаєш, за часів Середньовіччя спалювали відьом, магів, чаклунів…

– Тобто, обдарованих.

– Саме їх. Деякі намагалися сховатися у невеликих долинах, обривках просторів, як той острів, на якому тобі вдалося побувати. Або ж закинуті підземні міста, які тепер знаходять… і прості клаптики землі, які застрягли у міжпросторі. Так звані, місця древніх обдарованих.

– Їх зараз багато досліджують.

– Але вони не були призначені для постійного перебування там. Маленькі простори не мають суміжних ребер з реальними світами, до них можна перебратися лише по тоненьких ниточках, які досить важко нащупати. До того ж, вони майже не мають зв’язку з реальним світом. Тому більшість обдарованих загинули. А потім з’явився Центр досліджень головного мозку, історія якого тобі вже відома. На жаль, відновити пам’ять за забуті інстинкти досить важко, але я бачу, вам вдається. Ми ж, Верховні, пообіцяли що не втручатимемося у ваш світ, інші світи також. Але з’являються ті, кому це не до вподоби, а наше завдання – якнайшвидше з цим розібратися.

– Ви пообіцяли не втручатися, адже саме чиєсь втручання призвело до втрати пам’яті? – примружилася Лора.

Тимофій на мить завис. А тоді хитро усміхнувся:

– Ти диви, як зметикувала. Я думав, зможу приховати кілька деталей…

– Тільки не від мене, – Лора засміялася. – Ця цікавість…

І вона заткнулася на слові, усвідомивши дещо. Якщо її батько зі світу Долі і є не рідним сином своїх батьків… то її прадідусь по його лінії – зовсім не рідний прадідусь.

– Я знаю, про що ти зараз мислиш, – батько спохмурнів. – Але не треба над цим надто зациклюватися. Ця цікавість передалася тобі від нього ментально. А можливо, то його дух після смерті переродився у тебе?

Лора вигнула брову.

– Що це ще за «переродився»?

– А тобі подруга не розповідала?.. Мабуть, часу не вистачило… люди після смерті відправляються у Примарний світ. Вони або залишаються там у своєму вигляді, або позбавляються астрального тіла, перетнувши межу й літають тут енергетичними клубками. Або ж перероджуються, але при цьому забувають все про своє життя.

– Думаєш, Григорій Аксьоненко міг так переродитися?

– Ой, не говори про нього так офіційно, ще би по батькові назвала, – Тимофій скривився. – Просто дідусь Гриша.

Лора пирснула зі сміху. Щось вона не могла уявити такого великого дослідника звичайним… дідусем Гришою!

– Це для тебе він звичайний дідусь, – мовила Лора. – А я його вже знаю як відомого дослідника, який навіть не був обдарованим… послухай, а які ще світи існують?

Батько не відповів одразу. Поглядом він уставився за вікно… дивився, як сходить сонце. Боже, невже світанок? Ніч швидко минула, стільки всього за неї трапилося…

– Скоро ти це дізнаєшся, – промовив чоловік, усміхнувшись. – А мені вже час на повертатися.