Розділ 19. Незворушна душа

НЕЗВОРУШНА ДУША

«Будь-яка річ — жива. Треба тільки зуміти розбудити її душу».

Габріель Гарсіа Маркес.

– Як?.. Як так?..

Вона не могла так просто зникнути. Куди вона ділася? Невже так справді..?

– Невже твій сон справдився? – тихо запитала Лора.

– Зараз невдалий час читати думки…

– Та я й не читала. Вибач… до мене справді не одразу дійшло, що відбувається. Якби я змогла зрозуміти й зупинити… – Лора схопилася за горло.

Здавило голос. На очах виступили гіркі сльози.

– Все, досить… себе тобі винити точно не треба, – промовила Марта. – Єдина, хто тут допустила помилку… це я.

А що найгірше, вона навіть не могла видавити сльозинки. Серце спокійно собі билося, у звичному ритмі. Як вона і здогадувалася… вола лише пережила сильне здивування, а тепер не відчуває ні гіркоти, ні суму, ні жалю. Тільки й усвідомлює, що це все через її провину.

За вікном вітер поніс у далину пил, немов зоряний. Лілі просто розсіялася, мов її і не було? Що ж таки тут сталося? Це точно не вона сама зробила… а хто ж тоді?

– Вибач, – прохрипіла Лора. – Я… я зараз повернуся.

Вона пулею вилетіла з кімнати, ледь стримуючи плач. Їй боляче. А Марті…

– Чо-орт! – прокричала вона, схопившись за руку. – Та все, мені байдуже, що зі мною буде! Мені вже остогиділо це відчуття – нічого не відчувати!

Вона різким помахом руки зірвала знак з руки, той розсипався мерехтливим сяйвом. Марта осіла на підлогу. Серце стало битися усе швидше й швидше, вона аж відчувала, як відчай переповнює її з головою…

– Марто!

Цей дзвінкий веселий голос пролунав мов грім серед ясного неба. Марта підвела голову й втупилася у вікно.

– Господи… у мене вже галюцинації від цих емоцій? Я знала, що буде так, якщо різко зірву знак… ввижається уже всяке…

Дзвінкий сміх. Вона здавалася такою реальною. Серце у грудях стиснулося сильніше. Цей біль хоч і неприємний, адже вона розуміла, що втратила Лілі… але так хотілося дивитися на неї знову й знову.

А тоді зі столу впала ручка. І видіння розсіялося.

***

Провести через межу всього лише одну юну ясновидицю… і вона буде вільною.

Ця думка немов п’янила Марру. Вона знову буде на свободі, ходитиме між світами, вестиме свій звичний веселий спосіб життя. Робитиме те, що захоче, як колись… до того, як її заточили Верховні.

Та ця ясновидиця, Марта Гаврилюк, не така й простенька, якщо навіть сам Анаель зазнав невдачі. Але Марра зможе це зробити… вона ж наймогутніший дух усіх часів! У неї особлива сила, тому вона запросто дістанеться душі дівчиська й проведе її на межу.

Але все виявилося не так просто. У юної дівчинки не було ще жодної особливо дорогої особи, яка загинула… так нецікаво. У даному випадку важко буде затуманити її свідомість. Тому потрібна буде ще одна жертва… і на цю роль чудово підходила близька подруга ясновидиці, яка у дитинстві якраз втратила матір. Кращого випадку не знайти!

Усе йшло чітко за планом… доки Примарра не усвідомила реальну силу ясновидиці. До того, як вона нарешті змогла забрати нещасну Лілі на межу, їй двічі завадили! Двічі… це через те, що вона втратила навички? Дуже довго просиділа у тій клятій печері…

А можливо, не тільки це. Ясновидиця й справді знала, що Лілі загрожує небезпека. І Примарра б зазнала невдачі і втретє, прибігла би Марта на хвилину раніше…

Тепер потрібно повторити усе вдруге. Колись давно Марра так тішилася цим… убивала сім’ї, забираючи кожного члена родини по одному. Тихо, помалу зводила їх усіх з розуму… вона була міською легендою, щоправда, мало хто вірив у привидів. Люди й зараз мало що знають… що там ті кілька обдарованих, вони далеко не всі секрети Всесвіту розгадали, хоча вважають, що знаходяться на голову вище від інших.

Обдаровані були й у давнину. Ними ставали лише обрані, ті, хто зміг переступити через нормальну свідомість, через принципи, які в голову вбивало суспільство. Шкода, що багатьох прозивали «відьмами», «шахраями», «шаманами»… вони були цікавими особистостями, не такими, як інші люди. Тому Марра любила «жартувати» саме над звичайними людьми, тими, хто ненавидів щось надприродне, хто не вірив у примар. Перед смертю вона давала їм переконатися у протилежному.

Люди починають вірити у щось, лише коли самі стикаються з цим. Коли на власній шкірі відчують. А до цього…

Загалом, обдарованих людей Примарра рідко проводила через межу. Але іноді доводилося. Це цікаво – визначити, хто сильніший. Особлива людина чи могутній дух?

Зараз Марра змогла уже звести з цього світу одну обдаровану дівчинку. Тепер залишалася ще одна. Вона зараз саме перебуває у відчаї… як же пощастило! Власними очима побачила смерть подруги, вона зараз точно у розпачі. Досить буде лиш побачити їй образ дорогої Лілі…

Та коли Марра підпливла до вікна, вона побачила зовсім не те, чого очікувала. Дівчина зовсім не виглядала стривоженою чи засмученою… скоріше здивованою. Її очі не випромінювали ніякого жалю, ніякого відчаю. І схоже, образ Лілі вона також не бачила…