Розділ 18. На межі

НА МЕЖІ

«Краще померти, коли хочеться жити, ніж дожити до того, що захочеться померти».

Еріх Марія Ремарк

Двері з зачинилися з гучними хлопом. Лілі болісно скривилася, залишившись в кімнаті одна.

– Не повертайся… більше ніколи, – промовила вона пошепки. – Забудь. Зненавидь. Марто, благаю… не повертайся більше ніколи до мене.

Лілі повільно осіла на підлогу. З очей потекли пекучі сльози. Вона не могла їх стримати. Так завжди… так завжди траплялося. Вона не хотіла робити їй боляче, але…

– Так треба… так треба. Я не можу тебе ніколи ненавидіти, але так потрібно… зроблю усе для того, щоб я перестала бути для тебе подругою. Зроблю усе для того, щоб роз’єднати наші узи. Лише так ти… чорт!

Лілі тріснула себе по лобі.

– Не можна про це шкодувати, чуєш, Лілі? Ти сама прийняла це рішення… інакше Марті, Максу знову доведеться жертвувати собою… я ж уже давно здогадалася…

З вуст вирвався нервовий сміх. Важко було не здогадатися. Ці тривожні погляди. Спантеличений і нажаханий вигляд після сну… і спроби заговорити про сон. Усе це вказувало на те, що знову загрожувала небезпека. А конкретно – Лілі. І вона увесь цей час не давала їй сказати цього. Увесь цей час намагалася зробити так, щоб Марта нарешті забула про неї…

А вона все не здається. Усе намагається вберегти її від чогось, як би жахливо Лілі до неї не ставилася! Ну що за людина? Чому вона така… добра й наївна?

– Чим же я заслужила таке ставлення до себе? – розпачливо прошепотіла Лілі. – Забудь уже про мене, Марто… я жахлива людина, жахлива подруга. Ще тоді…

Ще тоді вона ледь не зненавиділа її, хоча знала, що вини Мартиної немає. Вона не винна, що передбачає погане… навпаки – вона намагається вберегти їх. І далеко не вона приносить нещастя, а ті, хто намагається зжити її з цього світу. Винна Джесіка, винний Володимир Семенович, але точно не Марта! Вона не обирала свого дару…

Лілі повинна була залишитися з нею. Вона повинна була підтримувати її… І вже тоді, коли вона збиралася вибачитися й припинити цю грандіозну сварку, вона побачила в її очах це.

– Лілі… – тоді промовила вона. – Мені наснився сон…

Точно не хороший. І по стривоженому обличчю було видно – він стосувався її. І сон не просто поганий. Він жахливий.

Тоді Лілі випалила перше, що спало на думку. Можливо, вона тоді зробила Марті боляче. Але вирішила, що це на краще… тоді Марта перестане рахувати її подругою. А яка їй має бути справа до нещастя недруга? Якщо Лілі стане для неї просто жахливою людиною, то їй тоді не доведеться йти на жертви…

Можливо, це знову хтось намагатиметься дістати Марту через Лілі. Минулого разу це зіграло з нею злий жарт, як потім дізналася Лілі. Володимир Семенович міг вдало керувати її теплими почуттями до друзів.

Цьому не можна дати повторитися знову.

І Лілі переконалася, що їй загрожує небезпека, коли з’явилася вона… Образ матері, що буквально затуманював її розум. Лілі зараз усвідомлювала, що не може контролювати себе, коли бачить її. Зараз вона сприймає це як фатум, як дивний привид, видіння…

А в момент, коли бачить її, вона здається матеріальною. І кличе до себе… Тоді все довкола зникає, розум затуманюється. І Лілі не здатна опиратися. Вона і зараз толком не пам’ятає, що відчувала у той момент.

Її погляд упав на стіл. Там лежала книга… Лорина? О, це та сама з дивним малюнком… то що на ній було зображене? Спершу здавалося, що це якийсь дивний лук чи навіть чаша… здається, говорили щось про пісочний годинник.

Схоже, їм вдалося її відкрити. Лілі вже давненько не бачила цієї книги. Лора з Мартою добре попрацювали над нею… а що всередині? Нісенітниці, якісь значки незрозумілі й пусті сторінки.

Лілі залишила книгу в спокої й підійшла до вікна.

Якщо вона правильно все зрозуміла… а вона не сумнівалася, адже прочитати Марту було досить легко, то зовсім скоро…

– Кінець?..

Мимоволі по щоці скотилася сльоза. Як же хотілося, щоб усе було як раніше…

***

Марта ще кілька секунд так і сиділа на підлозі, втупившись у зачинені перед носом двері. Лілі буквально вишвирнула її із кімнати. І до того ж, досить неочікувано… Марта навіть не встигла навіть толком поговорити. Добре, хоч книгу встигла на столі залишити.

Вони давно не спілкувалися з Лілі. І ось тобі – отримала у відповідь крики й образи, хоча сама йшла з добрими намірами. Що ж, якщо вона не хоче говорити… то варто перевірити її Долю.

Потрібно дізнатися точно, що варто робити. І Марта була впевнена – тоді вона знайде шлях до… того моменту.

Зайшовши до своєї кімнати, вона зручно вляглася на ліжку, щоб знову не вдаритися, якщо раптом відключиться. Створила три знаки, увійшла у стан яснобачення…

Здається, тепер віднайти долю Лілі для Марти не складало проблеми. Вона неодноразово це робила, тому здалося, це зайняло дві секунди. І зазирнувши у її майбутнє, вона знову побачила цей великий товстий вузол, до якого спліталися усі золоті ниточки, що були довкола…