Розділ 13. Час відкриттів.

ЧАС ВІДКРИТТІВ

«Іноді вам здасться, що ваша мета недосяжна. Але це не привід для того, щоб здатися. Поразка чекає лише тих, хто не докладає нових зусиль».

Нік Вуйчич

Після пар Лора одразу ж зникла у бібліотеці. Марта подумала, що також було б непогано повернутися до досліджень, але спершу вона хотіла зайти у гуртожиток і взяти книгу-з-пісочним годинником. Вона раптом про неї згадала, коли була на парі з мистецтва – там розповідали про древні символи обдарованих, невідому мову та подібне… от і пригадалося.

До речі, Кароліна не могла прочитати її. Колись Лора показала цю книгу їй, але видно, такої мови поліглотка ніколи не чула. І не бачила. Сказала, що якийсь дуже дивний шрифт, можливо, навіть шифр. Можна пошукати у бібліотеці способи шифрування повідомлень… серед обдарованих.

От Марта й вирішила цим зайнятися, доки Лора розбиралася зі знаками у замку. Вона сказала, що знайшла щось ду-уже цікаве…

Увійшовши до читацької зали, Марта не побачила Лори, але натомість там за книгами сидів Ратмир. Неочікувано. Що ж, Лора, мабуть, все ще лазила у лабіринтах стелажів, треба її там пошукати. Марта розвернулася й рушила у напрямку високих полиць…

– Марто, зачекай!

Це її окликнув Ратмир. Марта зупинилася.

– Вибач, – він підвівся з-за столу й підійшов до неї, – я можу… спитати дещо?

– Дещо? – Марта вигнула брову. – Це що ж?

– Це стосується знаків. І того, як ти їх застосовуєш… за допомогою світла, правильно? Що ти робиш при цьому?

Марта гмикнула. Але вирішила відповісти.

– Вливаю енергію. Використовуючи світло, я вливаю в нього свою енергію, окреслюю знак чітко за зразком, та на цьому й усе. Нічого особливого.

– Зрозуміло…

– Що – зрозуміло? До чого взагалі були ці запитання?

– Не зважай, це для роботи… я лише намагаюся з’ясувати, як воно працює.

– І що з’ясував? – Марта примружилася.

Видно, він не надто хотів відповідати, бо трохи зам’явся. Все ж таки, він і не зобов’язаний був відповідати, адже це вважалося б за обмін інформацією ходу досліджень… але ж Марта щойно йому допомогла, тому було б негарно з його боку не відповісти і на її запитання.

– Думаю, – пролунав позаду гучний голос Лори, – він знайшов, яким способом ще зображують знаки, щоб вони діяли.

Марта обернулася.

– Тобто? Існує такий спосіб? Без використання світла?

– Уяви собі, – вишкірилася Лора й перевела погляд на Ратмира: – Правда ж?

– Угу… – він якось неохоче кивнув. – Отже, і ти також знайшла.

– Не дивно. Але от як ти знайшов? Невже на власні очі відчув дію знаку у цьому замку?

– А чому питаєш, якщо думки можеш прочитати? – лукаво усміхнувся хлопець.

– Мені лінь.

– Он воно як…

– Розповідай краще. Якщо я не помиляюся, ми на одному шляху, тож нам немає що приховувати. Що там з чорнилами?

– Якими чорнилами? – Марта, видно, тут була одна не в курсі справи.

– Енергетичними, – втомлено відповів Ратмир. – Існують такі собі… чорнила, що містять в собі енергію. Ти сказала, що при застосуванні знаків вливаєш свою енергію. От і вони… діють подібним чином.

– Тому знак у замку подіяв, – мовила Лора. – Він був намальований спеціальним чорнилом, яке вірогідно, мали древні обдаровані. Можливо, вони й уміли його виготовляти. Але наразі про такі ніхто не знає…

– Тільки зразки відшкрябаного чорнила, – промовив Ратмир. – Але його вже не використаєш. І відтворити його ніхто не зміг…

Це все звучало якось надто дивно. Енергетичні чорнила… тоді у старому замку треба бути обережнішим. Мало що там ним намальоване.

– Тоді усі вишкрябані й намальовані знаки мають сенс, – пробурмотіла Марта. – А я то думала, чому їх просто так зображували…

– Та скоріше за все, ці чорнила мають властивість вивітрюватися, – додала Лора. – Саме тому деякі знаки, знайдені у будівлях древніх обдарованих, діють, а деякі ні. Цей знак, на який ми нещодавно натрапили, був у закритій кімнаті, тому до нього не потрапляло ні сонячне повітря, ні космічний пил, ні нові потоки кисню, не було забагато вологи і не було надто сухо. Тому він діючий, навіть занадто.

– То ось чому усі кімнати там закриті… і їх ніхто не міг відчинити.

– Можливо, то були знаки «про всяк випадок». Адже щоб їх зобразити, потрібен час, а в екстреній ситуації можна просто піти в цю кімнату, знаючи, що знак точно буде діючим.

– Цікаво… що ж це за екстрені ситуації такі? – примружився Ратмир.

– Може, у тих древніх обдарованих війни якісь були, – пирхнула Лора. – Звідки мені знати, це лише припущення.

– І до речі, як на вас подіяв той знак?

– Знак… а ви звідки знаєте? – Лора примружилася. – Невже стежили за нами? Йшли по гарячих слідах?

– Якщо чесно, це була не моя ідея…