Розділ 11. Самотужки

САМОТУЖКИ

«Кожному потрібен хтось, хто його вислухає».

Чак Поланік

Ай-ай-ай… боляче ось так непритомніти ні з того ні з сього. Марта, через те, що втратила свідомість, гепнулася на ліжко, але головою потрапила не на подушку, на жаль, а на бильце ліжка. От і забилася.

Василина каже, що вони не на жарт розхвилювалися, коли Марта ось так знепритомніла. Анжеліка розпитувала, що сталося. У голові досі був гул, тому Марта туго думала.

– Просто перевтомилася, мабуть, – пробурмотіла вона до дівчат. – Нічого серйозного. Пробачте, що налякала.

– Будь обережнішою, будь ласка, – мовила Василина й нарешті дозволила собі повернутися до своїх справ, полишивши дівчину.

Але Марту зараз хвилювало зовсім не її самопочуття. Чому вона так мало змогла пробути у стані яснобачення?

Звісно, у книзі «Світло» йшлося про те, що процес пошуку долі потребує досить багато енергії… але невже аж стільки? Чи Марта надто довго шукала нитку Лілі? Чи у неї просто мало практики?

Якщо так піде далі, то буде дуже важко змінити майбутнє Лілі… адже, як ішлося у книзі, знайти малоймовірну ниточку серед тисячі інших ймовірностей – звучить нереально.

Але ж хто, як не Марта, знала – немає нічого неможливого.

Марта почала помічати, що ниточки над головами потихеньку затухали. Уже вечоріло. Вечоріло?

Марта підхопилася з ліжка. У старий замок вони йшли іще зранку, а сюди повернулися ближче до обіду. Потім Марта взялася за передбачення долі… і вже вечір?

Виходить, вона не так і мало часу провела у стані яснобачення… просто плин часу там і ззовні йшов зовсім по-іншому! І ті зайві секунди, які вона там роззиралася, минали тут хвилинами. Отже, перебуваючи у «вимірі доль» не можна гаяти ні секунди.

А ще Марта не їла від сніданку… про це нагадав буркіт у животі, тому дівчина вирішила піти на пошуки Лори.

***

Схоже, Марта з Лорою настільки захопилися своїми дослідженнями, що геть забули про навчання. Про це свідчило сонне обличчя Лори на перших парах та замислений образ Марти, яка неначе літала у важких зимових хмарах замість того, щоб слухати викладача.

А пари ще й велися на англійській мові. Як тут зосередишся?

Звісно, вони приїхали сюди не лише заради розваг. Вчитися тут також потрібно, просувати далі свої здібності, прокачувати мозок. І тут були особливо складними уроки математики, на яких треба було застосовувати не лише знання, а й логіку. Вчитель був дуже суворим.

Пара мистецтва, яка теж була у перший день, минула у старому замку. Їм розповідали… та Марта толком і нічого не зрозуміла, хоча англійською володіла непогано. Але їм нічого не задали робити, тому нічого страшного.

Далі усіх розпустили, але Марта вирішила практикуватися у яснобаченні, доки перебуває у сконцентрованому стані. До того ж, вона досі бачила миготливі стрічки над головами, тому варто спробувати вдруге потрапити у вимір долі.

Лора подалася у бібліотеку. Вона прихопила з собою і Мартину книжку «Руни». Не дарма, бо через дію знаку у тій кімнаті, вона сама почала бачити дивні символи, Знаки Долі, як казала Марта.

А Павлик, до речі, досі мовчав. І як сказали його однокурсники, не явився сьогодні на пари, що викликало подив.

Загалом, цей знак ока на них усіх дивно вплинув. І потрібно було з цим розібратися. У бібліотеці, звісно, має бути відповідь, у цьому Лора не сумнівалася.

Та на її здивування вона зустріла там знайомі обличчя – Ірину та Ратмира, що проводили час за стосом книжок. Не схоже на них, ой як не схоже… невже для дослідження стараються? Загалом, це зараз було не важливим. Лора подалася на пошуки потрібної книжки.

Не знати чому, але вона завернула у відділення, де була зібрана література з дивними чи навіть містичними випадками. Серед обдарованих, звісно ж. Загадкові події і досі трапляються і їх важко пояснити навіть надзвичайними здібностями чи еволюцією мозку людини. Просто… досі нерозгадані таємниці.

Серед темних полиць раптом промайнув тьмяний промінчик. Це золотаве сяйво… тепер Лора зрозуміла, як почувала себе Марта, коли бачила знаки-підказки. Це не раз було у бібліотеці, коли вона віднайшла потрібні книги за допомогою знаків. Лора потягнулася й дістала книгу, на палітурці якої виблискувало золотаве зображення уробороса.

– Можу я в тебе поцікавитися, чому ти обрала саме цю книгу?

Голос Іри змусив дівчину здригнутися від несподіванки. Так… головне не втрачати самовладання.

– Якісь проблеми? – обернулася Лора, намагаючись натягнути невинну усмішку. У неї це погано виходило.

– Я цікавлюся, чому ти обрала цю книгу, – повторила Іра, указавши пальцем на палітурку.

Її палець вказував саме в те місце, де виблискував знак. Ні, це точно не збіг. Вона їх бачить. Але невже вона здогадалася, що й Лора може їх бачити? Якщо так, то це не на користь дослідження. Вона може щось пронюхати.

– Незвичайні явища… – Ірина замислено переклала назву.

Лора притиснула книгу до себе.

– У нас своя робота, а у вас своя, – процідила вона. – Не втручайся у хід дослідження.