Розділ 1. Уже приблизно рік...

УЖЕ ПРИБЛИЗНО РІК…

«Час затягує рани, хоча і не позбавляє нас від шрамів».

Марк Леві

Неочікувано пішов сніг, лапаті білі пухнастики, що одразу танули, ледь торкнувшись асфальту. Уже другий сніг за цей листопад.

Доки Марта дісталася гуртожитку, то встигла добряче змерзнути. На свою біду, забула взяти шарф, а без нього по морозу дівчина ходити не звикла. Та й листопад зараз надворі, а так холодно, неначе вже глибока зима…

Біля входу Марта наткнулася на Макса.

– Усе ще намагаєшся натрапити на його слід? – посміхнувся хлопець, коли Марта підійшла ближче. – Чи навідувалася в центр по справах?

– І те, й інше.

– І як просуваються справи?

– У чому саме?

– Я чомусь так думаю, що на слід Володимира Семеновича ти так і не натрапила, – він гмикнув. – Тому, як справи із новим завданням?

– На жаль, про це нічого сказати не зможу. Ти не входиш до моєї групи, а розголошувати деталі завдання суперникам…

– Знаю-знаю… – Макс розчаровано зітхнув.

– І взагалі, хіба твоя сестра не розсердиться, коли дізнається, що ти теревениш тут зі мною? – Марта саркастично вигнула брову розвернулася. – Бувай.

Вона рушила швидким темпом по коридору, лишивши Макса десь позаду. Вона навмисне вжила словосполучення «твоя сестра» замість імені дівчини, аби зайвий раз не згадувати колишню подругу Лілі, з якою вона практично не спілкується приблизно рік.

Так, уже приблизно рік минув відтоді, як вони повернулися з острова. Марта – четвертокурсниця, ясновидиця із Середнім-Найвищим рівнем, працівник у Національній дослідницькій групі, що зараз займається дослідженням таємничих символів древніх обдарованих.

У коридорі Марту зустріла Лора.

– Уже відома дата поїздки в Академію, – швидко заторохкотіла дівчина. – Це буде одразу після Нового року… щось схоже на обмін учнями. Ми відвідаємо їхній навчальний заклад, а вони – наш.

– Щось цю поїздку все відтягують і відтягують, – у голосі Марти пролунали скептичні нотки. – Вона мала бути ще в жовтні, а тепер – після Нового року!..

– Не нарікай. Що головніше – там є величе-езна бібліотека, де…

– От, що тобі найголовніше, – Марта посміхнулася краєм вуст, проходячи у вітальню.

– Та не перебивай ти, дай договорити! Найвірогідніше, саме там ми зможемо розгадати таємницю книги-з-пісочним годинником! У нашій бібліотеці виявилося недостатньо літератури, щоб розшифрувати усі ті символи, але я впевнена, що ТАМ…

Марта лише зітхнула. Лора аж надто фанатично ставилася до дослідницьких робіт. Недарма її прадід був відомим дослідником, видно, ця цікавість тече у них в крові…

– Що сказали у центрі?

– Не тут, – Марта оглянула односельців, що скупчувалися у вітальні.

Як і раніше вона згадувала, іншим групам нічого не можна повідомляти, що стосувалося теперішнього дослідження. І постороннім особам також. А оскільки до складу Мартиною групи входили Лора та Павлик, то обговорювати у вітальні справи було не надто гарною ідеєю.

– Спустимося до нього? – запропонувала Лора.

У Павлика зазвичай усі сусіди розбігалися по вечірках, тому там часто було тихо й малолюдно, на відміну від блоку, де жили Лора з Мартою. Обговорити там усе, що стосувалося справи, було досить безпечно.

На початку цього навчального року пані Аліса повідомила, що третій, четвертий та п’ятий курс відправляється в Академію обдарованих у Франції. Серед них було найбільше саме майбутніх дослідників, які працювали в центрі. Тому їм і всім іншим бажаючим дали завдання, пов’язане із дослідженням загадок будівлі, яка зараз використовується для навчання обдарованих дітей. Усіх поділили на групи по три-чотири особи, кожній дали своє особливе завдання. Обмінюватися якою-небудь інформацією було суворо заборонено. Зрозуміло, що на тих, хто справиться із завданням, чекатиме якась винагорода.

Вони мали досліджувати знаки. Шукати в будівлі, що зберіглася з часів древніх обдарованих, символи, руни, знайти їхнє значення, і нарити якомога більше інформації про них. Усі можливі варіанти, чому їх там зобразили, для чого використовувалася будівля, які таємниці вона приховує… і так далі.

Хто-хто, а Лора всерйоз захопилася цим завданням. Ще навіть не побувавши у тій Академії, вона стільки всього відшукала про руни древніх обдарованих, що можна було починати писати звіт уже зараз.

– Це для літературного огляду, – відмовила вона. – І думаю, у бібліотеці Академії ми знайдемо більше цікавого.

Марта не сумнівалася.

Студентам пообіцяли, що крім досліджень на них там чекає багато чого цікавого, як шанованих гостей. Їх запросять на традиційний Примарний Бал, проведуть екскурсії як і по Академії, так і по інших цікавих місцях. Тому поїздка обіцяла бути цікавою… залишалося сподіватися, щоб усе не обернулося так, як і з експедицією на загублений острів.

Крім того, Марта з Лорою мали ще одне завдання, що встановили для себе – розшифрувати книгу з пісочним годинником. Відкрити то її вони змогли… та в книзі була заповнена лише одна сторінка. Всі інші були чистими, ніжні гладкі сторіночки кремового кольору, на якій не було жодної краплини чорнила. Лише перша сторінка – вона густо була заповнена рядочками із невідомими символами. Це були зовсім не знаки, які знала Марта, жодного з таких символів не було в книзі «Руни». І досі вони її розшифрувати не змогли…