Розділ 16. Без пояснень

БЕЗ ПОЯСНЕНЬ

«Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця».

Лілі підхопилася з місця, налякано вилупивши свої блакитні очі. Тут було явно щось не так… Лора оніміла, підозріло дивлячись на Ратмира: їй здавалося, наче то він забув про зустріч чи… надурив Марту? Ні-ні, це точно не так. Особливо, якщо глянути на його бліде обличчя…

Він розумів, що зараз щось відбувалося. Хтось видав себе за нього! І точно не з найкращими намірами. Але навіщо? Правильно, щоб Марта залишилася сама, без нагляду! Не важко здогадатися, кому це було вигідно.

– Клянуся, я її нікуди не запрошував, – тихим голосом промовив Ратмир. – І якщо ми зараз не поспішимо… відчуваю, буде біда.

– Нам треба терміново її знайти! – вирішила Лілі й першою рішуче пішла з кухні. – Доки ще щось не трапилося.

– Щось це мені не подобається, – пробурчала Лора.

– А… – Левик лиш відкрив рота. – Що, власне, відбувається?

– А чорт його знає! – роздався голос Лілі вже з коридору. – Але я тормозити не буду – Марту треба віднайти зараз же! Тим паче, ми усі прекрасно знаємо, яка небезпека зараз їй загрожує. Лоро, куди вона там мала йти?

Добре, що Марта поділилася з Лорою місцем зустрічі, тож друзі могли сміливо направитися туди. У коридорі почалася «движуха», що викликала занепокоєння у Макса, який саме вийшов у вітальню.

– Що коїться?

– Важко пояснити, адже ми й так до кінця не розуміємо, – мовила Лілі. – Але, думаю, Марта в небезпеці.

– Та-ак, тут детальніше, – Макс похитав головою. – Де вона, і що з нею трапилося?

– У того, хто міг би замаскуватися під одного знайомого, – Лора кинула косий погляд на Ратмира. – Щоб виманити Марту з-під нашого нагляду.

– Це… чорний воїн? – Макс насупився, прямуючи до друзів.

– А є ще варіанти? – пирхнула Лора. – Хіба, що це якийсь черговий маніяк.

Так чи інакше, але Макс теж рушив з друзями. А ви думали, що він буде робити?..

– Ви йдіть за нею, – мовив хлопець, коли вони вибралися на вулицю, – а я до пані Галини.

– Розумна ідея, – кивнула Лілі, погоджуючись.

Покликати на допомогу когось із вчителів не завадить, особливо, якщо це пані Галина. Вона ж сама просила друзів добра наглядати за Мартою..! А зараз скалася така ситуація, що можна було здогадатися, яка дівчині загрожує небезпека.

Лілі не могла стриматися й бігом кинулася на місце, де Марта ніби мала зустрітися з Ратмиром. Ось, здалеку, вона вже побачила дві постаті. Дівчина стояла спиною до нього, тоді обернулася… хлопець, що був поряд, і справді був схожим на Ратмира, проте справжній Ратмир був тут!

– Марто! – вигукнула Лілі, біжучи назустріч. – Це не…

Але їй не вистачило подиху закінчити речення. Та схоже, Марта й так почала усе розуміти, побачивши позаду подруги ще одного Ратмира. Спочатку це здалося дивним, але… це важко сприймалося.

Обернувшись до свого співрозмовника, Марта спершу не повірила очам своїм. Тепер перед нею стояв зовсім не той, кого вона бучила кілька секунд тому поруч! Це був зовсім не Ратмир…

Над нею чорною постаттю звисала струнка дівчина, про яку Марта ледь не забула останніми днями.

Чорний воїн.

Як тільки Лілі підбігла ближче, перед нею виросла невидима перешкода. Не встиг ніхто й зрозуміти, що відбувається, як Марта з чорним воїном опинилися під ледь видимим куполом. Звідки він?.. Ах, точно, ця дівчина ж може створювати все, що завгодно, силою думки. Саме так, схоже, вона й прийняла образ Ратмира, щоб виманити Марту.

Друзі це поступово здогадалися, але що вони могли вдіяти? Лілі нервово потарабанила руками об прозору стіну й спробувала щось сказати. Та схоже, що купол не пропускав навіть звуків. Марта налякано мотала головою – то на дівчину-ніндзя, то на друзів.

Чорний воїн блискавично дістала катан, приставивши його Марті до горла. Супер, тепер вона й поворухнутися нормально не зможе… хоча ні, вибратися можна спробувати. Але чому чорний воїн зараз зволікає? Чого одразу не прикінчить?

Марта почала пригадувати усі прийоми зі світла, що встигла вивчити. Можливо, щось удасться зараз вдіяти? Чи краще використати прийом з хлорокінезу?.. Так, треба щось робити, але не роздумувати довго…

– Так-так-так, – думки Марти перебив гучний жіночий голос. – Ось ми знову і зустрілися.

Від цього голосу по шкірі пробігли мурахи. Марта навіть боялася підвести погляд, щоб не глянути їй в очі. Адже тепер це повний… провал.

– Не пригадуєш, у який це раз ми вже зустрілися так? – продовжувала свою мову Джесіка. – Мені здається, втретє. Що ж, Бог любить трійцю, тож цього разу мені вже має пощастити.

Марта не могла нічого сказати – до горла підкотив клубок. Як так… як вона могла втратити пильність і потрапити на гачок? І ще головне – усе ж таки Джесіка та чорний воїн разом?..

– Усі минулі рази тобі вдавалося вислизнути, – Джесіка повільно підходила, наче кішка. – І від мене, і від Дженні… та тепер, якщо ми разом зможемо докласти зусиль, то нарешті моя мета буде здійснена.