Розділ 14. Ковзанка

«Життя – прекрасний сон. Потрібно тільки зрозуміти це».

Байрон Кейті

Тихий і спокійний ранок суботи… Саме сьогодні Марта і домовилася піти з Ратмиром на прогулянку до міста. Проблема була лиш одна – як непомітно змитися з гуртожитка, щоб не помітили сусідки? Зробити цього Марті, як вона і здогадувалася, не вдалося…

– Куди це ти зібралася? – округлила очі Лілі.

– На прогулянку, – спокійно відмовила Марта, оглянувши себе в дзеркалі – нічого незвичного. Одягнула джинси і жовтенького светрика.

Сьогодні була і справді непогана погода, як для лютого місяця. На небі хмар майже не було, висвітлювало сонечко, проте все ще було досить холодно. Але за таку «ніжну» зимову погоду, Марта була впевнена, прийде ще весняна розплата…

– На яку прогулянку? – не зрозуміла Лілі. – З ким? Куди?

– Так, спокійно, – Марта заусміхалася. – Я… іду разом з Ратмиром у місто.

Лілі кумедно примружила очки й лукаво усміхнулася:

– Побачення?

– Що? Ні-ні, – Марта засміялася. – Не думаю так…

Та подругу було не переконати. Ще й Лора зацікавлено відвела погляд від книги…

– Ой, а щічки як почервоніли, – прощебетала Лілі. – Він тобі подобається, так?

– Не мели дурниць! – відмахнулася Марта, ховаючи погляд. – Ми ж друзі, не думаю, що щось більше…

– А хто його знає, – Лілі підморгнула. – Все ж таки, він запросив тебе одну, не нас усіх разом.

Марта не відповіла і мовчки продовжила збиратися. Чи хотіла би вона, щоб це було побачення? Можливо… Та вона не була впевнена у цьому.

За кілька хвилин Марта вже була готова.

– Ти нам потім розкажеш усе, – Лора підморгнула, а наостанок Марта зловила її грайливу посмішку.

От, подруги! Не впустять моменту, щоб якось пожартувати. Чи підштрикнути… не важливо. Марта почала одягати верхній одяг, а тоді саме вийшов Ратмир.

– Добрий ранок, – мовив він. – Ти вже готова?

Марта стримано кивнула. Ох, досі ще не може не червоніти, дивлячись на нього. Тепер ця мила й легка усмішка…

– Ходімо, – мовила вона, першою вийшовши з коридору.

Вони зникли за дверима, а Макс, що стояв у вітальні, запитально провів їх поглядом.

– Куди це вони? – запитав він у сестри, що саме вийшла зі своєї кімнати.

– Вона так і не призналася, – Лілі стиснула плечима. – Каже, на прогулянку…

– Он як, – буркнув Макс і повернувся назад до кімнати, гучно гупнувши дверима.

Лілі провела його здивованим поглядом. Чого це він не в настрої?

***

Погода була зовсім не лютнева. По вулицях снувало багато людей – хтось у справах, хтось просто гуляв, прямо як ми. Я не думала ні про що інше, лиш насолоджувалася моментом. Тим, що відбувається саме зараз…

Ратмир запропонував поїхати на ВДНГ, на що я радо погодилася. Як на мене, це гарне місце для прогулянки. Колись вона вже була тут з батьками. А тепер разом з Ратмиром…

– Слухай, а яким було твоє життя до того, як ти поступив у Коледж? – поцікавилася Марта.

Тут вона зрозуміла, що практично нічого про нього не знає. Але нічого, зараз саме час дізнатися одне про одного трохи більше.

– Я жив у містечку, неподалік від Києва, – мовив він. – Тому, неодноразово тут бував.

– Бачу, що ти непогано орієнтуєшся…

– Навчався у звичайній школі, відмінником, звісно, не був.

– А які предмети тобі подобалися найбільше?

– Фізкультура, – хлопець усміхнувся. – Але вона була не така, як у Коледжі… але тут мені також подобається. Ще мені подобалася фізика й хімія.

– Фізика? – Марта вигнула брову й здивовано глянула на нього. – Це в той час, коли в тебе проблеми з математикою?

– Як не дивно, але так, – Ратмир засміявся. – А ще цікавився астрономією.

– Цікаво. Мені подобалася географія, біологія… загалом, все, що пов’язане було з природою.

– Не дивно, що твоя ОЗ – хлорокінез. І те, що тобі лісознавство подобається…

Марта засміялася. Що-що, а цьому точно дивуватися не варто було. Марта змалечку любила природу, географію і все з цим пов’язане. Тому й рослин удома багато мала.

– Але й з математикою у тебе проблем немає, – зауважив Ратмир.

– Та це не означає, що в мене завжди треба просити допомогти з нею.

– І все ж, у тебе багато предметів гарно виходять. Окрім мистецтва, – він ніяково усміхнувся. – Ти була відмінницею?

– Майже, – Марта стиснула плечима. – У мене просто звичка – що б не було, навчатися старанно. Але не можу сказати, що в минулій школі мені було добре… так, нормально.

– У тебе були друзі? – поцікавився Ратмир.

– Друзів не було, лиш самі товариші, – Марта опустила голову. – До речі, Лілі у моїй школі навчалася…