Розділ 11. Плани змінюються

ПЛАНИ ЗМІНЮЮТЬСЯ

«Немає більш дурної помилки, ніж перестрибнути прірву в два стрибки».

Девід Ллойд Джордж

Сьогодні Марта прокинулася пізніше. Пані Галина відмінила заняття з яснобачення, адже в неї були якісь невідкладні справи, тож Марта змогла собі дозволити поспати трохи довше…

На підвіконні легенько похитувався органікс і мугикав якусь пісеньку (так, він таке вміє!). На той час, доки Марта була в Лондоні, Зубастиком опікувалася професорка Юлія, але тепер рослинка повернулася до законної господарки. Марта ставилася до органікса дуже дбайливо, через що той мав справді щасливе життя. Зубастик був хорошим і зовсім не злим, як ті, що виростають в дикій природі. Звичайно ж, адже тим доводиться виживати…

Органіксу почала підмугикувати Лілі. В унісон їм дзижчала якась муха. Марта слухала цю «симфонію» і думала, що професорові Жорі це неодмінно б сподобалося. До речі… треба буде дописати есе з мистецтва, бо в понеділок – останній день здачі. А незадовільну оцінку з мистецтва Марта мати не бажала…

Есе дописати Марта не встигла – треба було бігти на тренування. Тож, вона разом з Лілі помчали в ліс, де на них чекатиме Сем. До речі, незабаром відбудеться Друга Гра, а саме, двадцять дев’ятого січня, що вже й не так далеко. Скоро Сем має визначитися, хто братиме участь у ній.

– Сподіваюся, на цей раз я опинюся в команді, – з надією казала Лілі.

– Ха-ха, сподівайся, – Макс не уникав можливості пожартувати над сестрою.

– А ти не смійся, – дівчина надула губки. – Я, до речі, останнім часом успіхи в опануванні своєї ОЗ роблю. Мене навіть пані Аліса хвалила…

– Оце досягнення, – пирхнув Левик.

– Знав би, яке, якби вона в тебе профіль вела.

Вони вп’ятьох – Марта, Лілі, Левик, Макс і Ратмир – усі разом дісталися місця тренування. Уся команда вже давно була на місці, тож Сем попросив друзів поспішити. Так, схоже, вони трохи забарилися…

Тренування було, як і завжди: розминка, силові вправи, застосування ОЗ, орієнтування в лісі… Марті, до речі, останнє найбільше подобалося. Це було чимось близьке до лісознавства. Вона чудово орієнтувалася по карті, вміла її складати й фіксувати координати. Сем сказав, що можливо цього разу обере її в групу, яка буде йти в розвідку. Це вельми тішило Марту.

Незабаром тренування завершилося і всі дружно поверталися до гуртожитку. Лілі попросила заскочити на хвилинку в Коледж, бо вона щось обіцяла пані Алісі. Макс з сумом розглянув стіни Коледжу – він тут уже бував рідше.

– Навіть не думав, що колись сумуватиму за цим місцем, – мовив задумливо він, викликавши косі погляди у друзів. – Тут усе почалося…

Він учився тепер в Університеті, це фактично те саме, лиш навчання проходить в іншій частині будівлі. Там вчаться з третього по сьомий курс… Мабуть, щоб першачкам не заважати, чи що. А може, там щось відрізняється…

– А у всіх лекції спеціалізації веде пані Аліса? – поцікавилася Марта.

– Здається так, – Ратмир здригнув плечима й усміхнувся.

– А… вас ніколи не цікавило, як вона проводить стільки уроків одночасно? – Марта замислено потерла підборіддя. – Це ж усього сім курсів, по три групи…

– Цікавило, – Макс усміхнувся. – І я дізнався.

– Не тягни, якщо знаєш, – гарячково мовив Левик.

– Вона вміє бувати в кількох місцях одночасно, – сказав Макс. – Щось типу клонів… Хоча, не зовсім, адже вона знає все, що відбувалося в тому місці, де побував так званий клон. Можна сказати, голова одна, а тіл багато.

– Тобто вона може спокійно сидіти в кабінеті, пити каву й проводити ще кілька уроків? – брови в Марти здивовано підскочили догори.

– Так, лише вона не може спокійно сидіти, – пирснув Макс. – Що-що, а це точно для неї не притаманне…

– І вона все може тримати в одній голові… – Левик вражено похитав головою. – Та ні, це просто жах якийсь.

Лілі не верталася. А вона, саме, до пані Аліси пішла. Почулася хода в коридорі.

– О, може це нарешті вона, – зітхнув Макс.

Та це була аж ніяк не його сестра. В коридорі показалася… сама пані Аліса. «Про вовка промовка», – прошипів Ратмир. І схоже, вона прямувала саме в їхньому напрямку.

– Доброго дня, – привіталися всі дружно, а потім Левик ще й додав: – Там якраз Лілі до Вас пішла…

– Я знаю, – пані Аліса всміхнулася. Схоже, вона була в гарному гуморі, що вкрай незвично. – Бачу, ви якраз з тренування?

Це було не важко здогадатися по мокрим чубам хлопців.

– До речі про це… Марто, ми з пані Галиною нещодавно дещо обговорювали, і я думаю, ти здогадуєшся, що. Ти розумієш усю небезпеку того, що відбувається, тож ми вирішили, що тобі краще не брати участі у Другій Грі.

– Що? – Марта остовпіла,

– Я якраз ішла поговорити про це з вашим командиром. Ця невідома нам особа, що намагається зашкодити тобі, може причинити й шкоду іншим.

– Пані Алісо, але я…

– Марто, це не обговорюватиметься. Ти не будеш брати участі у Другій Грі. І я знайду спосіб вмовити вашого командира, щоб він не обирав тебе.