Розділ 9. Крила

КРИЛА

«Запам’ятай, часівнику: не має значення, з якого ступеня ти почав, головне – до чого ти нарешті дійдеш»

Н. Щерба. «Часодії».

Повільним кроком вона піднялася скрипучими сходами на другий поверх… На сонці, що вже виглядало з-за хмар після жахливої бурі, виблискувала вода. Другий поверх фактично затопило.

Чорний воїн підійшла до дівчини, що лежала на землі, мов давно забуте ганчір’я. Вся мокра й така жалюгідна… Потріпана жовта сукня, мокре сплутане волосся, зі спини визирали лиш два крила – верхнє й нижнє. Половина.

Дівчина в чорному костюмі стала перед нею й зверхньо розглянула. Достатньо було лиш одного руху, щоб прикінчити її… Цю нещасну малу дівчинку. Виконати те, про що просила сестра… Розплатитися нарешті за те, що отримала.

Дженні дістала телефон й набрала номер.

– Усе зроблено, – мовила вона в трубку. – Вона не пройшла посвячення. У неї всього половина крил, та й взагалі, валяється тут без сил…

– Чудово. Тепер позбався її.

Вона оголила лезо й приставила його до шиї. Всього один невеликий рух…

Та раптом щось спалахнуло. Куля, що стояла на столі. Марта трохи ворухнулася й різко відкрила очі.

Чорний воїн відсахнулася. Марта отямилася й почала сонно ворушитися.

Скоріше!.. Треба покінчити з нею, доки вона повністю не очухалася.

Дівчина стала в стійку й кинулася на Марту. Та як тільки її лезо мало торкнутися тіла дівчини, спалахнула якась надто потужна енергія, що відкинула нападницю вбік. Марта поволі підвелася й глянула на чорного воїна.

Її очі палали. В прямому сенсі. Вони горіли жовтим сяйвом, а все тіло обплітали жовті шнурочки, мов павутина… Дівчина-ніндзя вклякла на місці, ошелешено дивлячись на це видовище.

Хоча Марта мала все ще дивний вигляд – мокра, потріпана зливою і лише з половиною крил, та її переповняла енергія. Крило за спиною миттю стало набувати якоїсь іншої форми – воно видовжувалося, ставало більшим й спалахувало вогнем… З іншого боку також з’явилося таке ж – велике й могутнє… Нижня пара крил зникла, та верхні стали більшими й сильнішими. Марта змахнула ними й опинилася в небі.

Чорний воїн дивилася на неї з неприхованим жахом. Такого їй ще не доводилося бачити… у тих ясновидців, що були в Раді, зовсім не така енергія була. Зовсім не такі крила. Були звичайні, жовті, як у Марти спочатку, але тепер… вони горіли живим вогнем. Дівчина тепер не нагадувала людину, вона була неначе птахом…

Феніксом.

Ось, про що казала Джессі. Після посвячення вона стала сильнішою. Набагато сильнішою. Дженні вирішила, що їй краще змитися звідси і спробувати напад іншого разу. Тепер вона знає більше…

***

Увірвавшись до зали Ради ясновидців, Чорний воїн одразу ж помітила, що Марти тут немає. А також в очі їй кинулися виразні двері у кінці кімнати. Очевидно, що Марта саме проходила посвячення, а воно, скоріше за все, проходило за тими дверима…

Усі шестеро ясновидців намагалися опиратися їй, проте з ними вона битися не збиралася. Її ціль була одна – Марта. Тому чорний воїн спритно ухилялася від усіх нападів…

Першої ідеєю, що спала на думку, була викликати страшну бурю, щоб якось зупинити це посвячення. Так вона й зробила… Як дивно, не прогадала – за дверима знаходилося розлоге поле, де стихія змогла добре розгулятися. Злива почалася і в залі, проте тут не було достатньо місця, щоб вона стала такою сильною, як за дверима… Та всіх ясновидців вдалося поступово вирубити блискавкою.

Пані Галина не розуміла до кінця, що відбувається. Хто ця незнайомка – поняття зеленого не мала. Якби їй Марта розповіла щось – то була б зовсім інша справа, але…

Єдине, що зрозуміла пані Галина, було те, що ця дівчина-ніндзя хоче якось зашкодити Марті. А також жінка змогла здогадатися, яка ОЗ була в нападниці… Принаймні, якщо поєднати все те, що сталося сьогодні, то можна дійти до логічного висновку.

Як протидіяти цій ОЗ, пані Галина теж знала, та на жаль, не встигла нічого зробити… у неї влучила блискавка, наслана чорним воїном. Добре лиш, що вона встигла трохи захиститися, через що не надто постраждала, на відміну від декого…

Коли вона отямилася, двері до місця посвячення були навстіж прочинені, але там вже не було сліду від бурі. Що сталося? Чорний воїн уже зробила те, що планувала, і змилася? А що ж тоді з Мартою?

Жінка підхопилася на ноги, але не втримала рівновагу й осіла на коліна.

– Обережніше, – пролунав голос Домініка.

Він був з іншого боку кімнати, спертий об стіну. Схоже, йому добре перепало… Він не міг підвестися.

– Де вона?

– Та дівчина? Змилася… Коли я отямився, вона якраз вибігала звідси.

– Цікаво… А Марта?

– Цього не знаю. Не з’являлася. Проте я дуже сподіваюся, що з нею все гаразд…

Як тільки він договорив фразу, пролунав дивний шелест. Пані Галина й Домінік обернули голови – до них на широких вогняних крилах наближалася постать…

Марту було не впізнати. Крім того, що вона була вся мокра, зачухана й потріпана, її очі залилися одним жовтим кольором й палали вогнем… таким же, як і крила. Вона набула якось нелюдського вигляду, не рухалася, лиш поступово наближалася до них. Марта ніяк не реагувала, коли влетіла в приміщення, а за нею різко захлопнулися двері.