Розділ 3. Тінь

ТІНЬ

«У темні часи добре видно світлих людей».

Еріх Марія Ремарк

Було вже темно, Марта поверталася з магазину, що був неподалік гуртожитку. У листопаді вже рано темніло, починалася зима. А також ставало холодно… Марта міцніше закуталася в шарф і прискорила крок.

Ніч – ніби й така прекрасна пора доби… Стає так тихо й спокійно, немає шуму, усі сидять вдома. Ліхтарі романтично освітлюють вулиці, ти йдеш і насолоджуєшся тишею, що запанувала довкола… І нічним мороком, що заполонив цю частину світу. Але водночас стає трохи моторошно… Дерева відкидають страхітливі чорні тіні, тобі здається, ніби в кожному закутку може ховатися якийсь недоброзичливець. Ти намагаєшся триматися подалі від чорних силуетів, що минають тебе по вулиці.

Така от дивна пора доби – ніч. Водночас хочеться насолодитися цим спокоєм, але так само хочеться скоріше дістатися теплої домівки, закутатися в ковдру і наприклад, читати якусь книжку при світлі настільної лампи. А ще заварити собі чайочку…

Марта швидким кроком просувалася по вулиці. Ось вона вийшла на алейку, що неподалік гуртожитку… Вона сповільнила крок. Марта пригадала, як ще на першому курсі вчила тут той параграф… Тоді в неї вперше вийшло це зробити. А ще… Джесіка. Це місце навіювало спогади.

Десь за деревами майнула тінь, що змусила Марту здригнутися. Завжди так ввечері – невідомі силуети людей трохи лякають… Це завжди так у темряві – кожна невідома тінь наганяє хвилювання. Марта рушила далі.

Тінь промайнула між деревами вже десь збоку. Марта кинула погляд туди – серед дерев стояла дивна струнка постать, одягнена в чорне… Дівчина спочатку не звернула уваги, а коли повернула погляд назад, то там вже нікого не було. Здалося?

Образ моторошної постаті не виходив з голови. Марті пригадався один сон… але вона швидко відмахнула ці думки і швидше рушила додому.

Кімната в гуртожитку привітала теплом і запашним запахом випічки. Хто це вирішив зайнятися кулінарією в середу ввечері? Марта роззулася й рушила до кухні. У залі був увімкнений телевізор, там сидів Левик і Макс і щось завзято обговорювали. Останнім часом ці двоє добре здружилися… На кухні сиділа Лілі, а випічкою займалася Лора.

– Смачно пахне, – похвалила Марта. – Що це ти робиш?

Сьогодні Лора швидко закінчила робити всі завдання і вирішила виготовити щось смачненьке. Лілі вже була тут як тут і нетерпляче очікувала результату.

– А я їй кажу, щоб краще б повправлялася у завданнях своїх, – роздратованого говорила Лора. – А вона все… вередує. Як дитя.

– Ми домовилися, – мовила Лілі, – що я тобі допомагаю, а ти мене пригостиш.

– Та з тебе більше мороки, ніж користі.

Марта присіла на стільці й спостерігала за дівчатами. Лора клопоталася на кухні, Лілі подавала їй потрібні предмети за допомогою телекінезу. Одночасно вчилася керувати своєю ОЗ і допомагала на кухні. Гарне призначення знайшла. Хоча інколи предмет летів з надто великою швидкістю і врізався в стіну, інколи трохи не вписувався… а ще один раз Лілі поцілила Лорі в потилицю якоюсь невеличкою баночкою зі спеціями. Виглядало це інколи досить навіть кумедно…

На запашний запах на кухню прибігли і Макс з Левиком.

– Що це ви тут готуєте? – зацікавлено мовив перший.

– О, ще один, – Лора починала дратуватися. – Видно, що родичі…

Кухня була тісненька, а оскільки тут вже зібралися і Лілі, і Марта, і Макс, і Левик, то Лорі вже залишалося вкрай мало місця, щоб готувати. Роздратована дівчина повиганяла усіх з кухні й закрила двері.

– Ех, – Левик сумно зітхнув. – Сподіваюся, вона хоч дасть скуштувати…

– Якщо будеш надто наглим, то не дасть, – відмовив Макс й повернувся до себе в кімнату.

Марта також вирішила повернутися до кімнати разом з Лілі. Дівчина розслаблено плюхнулася на ліжко й задоволено закрила очі.

– Чого розляглася? – весело запитала Лілі. – Невже усі уроки зробила?

– Можна подумати, ти зробила, – Марта повільно підвелася.

– На завтра небагато…

– Отож. Може, ти забула, але ми з тобою в одній групі.

Лілі засміялася й сіла за стіл.

– Так-с… – дівчина завзято потерла руки. – З чого б почати?

– З англійської, – запропонувала Марта.

– Ні-і… англійську я планувала зробити завтра між парами. Що там ще завтра? Мистецтво… вольова підготовка і фіз-ра. Ех, доведеться щось робити… А так не хочеться.

– Тобі ніколи не хочеться щось робити.

– А ти чого лежиш?! Теж бери й роби щось!

Марта захихотіла й сіла за стіл. Треба зробити чимало роботи, перед тим, як спати лягти.

Завершила вона десь опівночі і втомлено лягла в ліжко. Нарешті, сон… Так хотілося нарешті провалитися в це блаженне і безмежне почуття… яке згодом припинить будильник. Так, зараз краще про це не думати.

Марта десь за хвилину провалилася в сон. Вона була на стільки втомлена, що навіть не зрозуміла, як заснула… а тоді раптово вона побачила темний ліс. Марта зрозуміла, що це сон, але надто чіткий. Невже передбачення?