Розділ 2. Жовта команда

ЖОВТА КОМАНДА

«Щоб дійти до мети, треба насамперед іти».

Оноре де Бальзак.

Навчатися було важко, але надзвичайно цікаво. А ще цікаво було спостерігати за першокурсниками… Такі налякані, переполохані, не розуміють, що відбувається… Хоча, їх було навіть трохи шкода. Марта ще пам’ятала, як сама такою була рік тому…

– О-о, сьогодні я відчула солодку помсту, – захоплено протягнула Лілі, яку Марта застала у кімнаті гуртожитку.

– Через що?

– Сьогодні я сказала якійсь першокурсниці, що їм варто лише трохи почекати і тоді вони все зрозуміють, – мовила подруга.

– А ти злопам’ятна, – засміялася третьокурсниця Мішель, що сиділа поруч.

– Авжеж, забудеш таке! Ледь не кожен день дратували нас цими фразами…

– І тепер ти вирішила відігратися на першокурсниках? – пирхнула Марта.

– А на кому ж іще? Признавайтеся, ви ж теж на нас відігравалися? – звернулася Лілі до Христі та Мішель.

– Аякже, – пирснула руденька Христя. – Нас теж дратували таким…

– Це вже, схоже, традиція, – засміялася Лора. – Від покоління до покоління…

– Точно, – усміхнулася Марта й втомлено лягла в ліжко.

Вона навчалася в групі «А». Це була найсильніша група, що отримувала підвищену стипендію. Але і за місце в ній треба було поборотися. З самого початку Марта опинилася в групі «В», середній. На початку ледь не завалила все і не з’їхала донизу, але завдяки старанням Лори, їй вдалося вибратися. Подрузі також спочатку не пощастило – Лора потрапила в групу «С». Але і з неї їй вдалося вибратися, та не завдяки природному таланту, а завдяки своїй наполегливості. Такого не вистачало Лілі, яка часто опинялася на межі вильоту з групи «А», та все ж, їй якось вдавалося триматися.

– Що сьогодні було на профілі? – запитала Лілі, не відриваючись від читання якоїсь книжки.

Сьогодні був вівторок, останнім предметом був профільний предмет. У Мартиному випадку це як додатковий урок лісознавства. Профіль вела професорка Юлія, а навчалися там усі другокурсники, у яких ОЗ була пов’язана з природою.

– Василина викликала землетрус, – мовила Марта, – настільки потужний, що не змогла його контролювати… На щастя, професорка Юля все зупинила. Але це добре розпушило ґрунт, тож мені краще було вирощувати рослини…

– І що ж ти сьогодні вирощувала?

– Професорка Юлія дала мені завдання – виростити невеличкого органікса.

– І як успіхи?

– Не дуже… Замість органікса виростають тюльпани, в кращому випадку, вістріди.

– Що взагалі таке – той органікс? – здивувалася Лілі, отримавши косі погляди Лори та Марти.

– Ти взагалі вчишся трохи чи ні? – роздратувалася Лора. – Ми вже це проходили на лісознавстві! Ану, пригадуй, мирні твариноподібні…

Органікс – невеличка рослина, що дечим схожа на тваринку. Якщо довіряти історії древніх обдарованих, то їх тримали за домашніх улюбленців.

– Та не пам’ятаю я! – пирхнула Лілі й надулася. – Зараз, в книжці гляну…

І поки Лілі розглядала картинки у підручнику, Лора продовжила бесіду:

– Їх же інколи використовували як домашніх улюбленців?

– Так… древні обдаровані.

– Ви часто посилаєтеся на них? Тобто… на дослідження життя древніх обдарованих?

– Ага… у лісознавстві дуже багато з ними пов’язано. Адже більшість рослин, що ми вивчаємо, були виявлені на прихованих островах.

– Цікаво, як досі звичайні люди не помітили нічого… незвичного.

– Можна подумати, вони взагалі щось помічають…

Лора сумно усміхнулася. А тоді нахилилася під стіл, а за мить дістала з сумки якийсь пакунок.

– Я до чого вела мову… Нещодавно я отримала посилку від своєї бабусі. Вона дізналася, у якому Коледжі я вчуся і одразу прислала мені якусь посилку. Це виявилася книга… про дослідження обдарованих.

Марта здивовано вигнула брову й глянула на пакунок. Лора розгорнула його й дала в руки подрузі стару книгу. Марта обережно розглянула її. Стара потріпала обкладинка, майже стерта назва: «Світло».

– Подивися на автора, – мовила Лора.

Так, на обкладинці також виднілося ім’я автора: Аксьоненко Григорій Дмитрович.

– Аксьоненко? – здивувалася Марта. – Хіба це не…

– Так, це моє прізвище, – кивнула Лора. – А також мого покійного прадідуся… Це він зазначений як автор. Дивно, правда? Я навіть не підозрювала… скільки всього я не знала про свого рідного прадідуся!

– Він займався дослідженням обдарованих?

– Схоже, що так…

– Тобто, він знав про це все… ЦДГМ, особливі здібності…

– Мабуть. Я не знаю. І на жаль, запитати в нього вже не можу.

Марта зітхнула. Так, шкода, що з ним уже не познайомишся… А хотілося б! Погляд знову впав на назву книги: «Світло». Це що таке?