6

Почуваючи себе останнім покидьком, відповів:

– Дякую, але не сьогодні.

– З тобою ще хтось є? – почулися ревниві нотки в її голосі.

– Звичайно, люба. Колеги. Не хвилюйся, таке у нас не часто трапляється. Щойно звільнюсь, наберу тебе, гаразд?

Дівчина кілька секунд помовчала у слухавку і зрештою солодко озвалась:

– Так, звичайно. Я все розумію, просто дуже хотілося з тобою побачитися. Та що один вечір в порівнянні з роками.

І слухавку кинули. Не раз я вже бачив такі грубі маніпуляції. Коли вона нібито не образилась, але чекатиме від тебе виправдань. Одна справа, коли тобою намагаються маніпулювати дівчата, на яких байдуже. Інша – коли це робить моя дівчинка. Боїться, що кину?

Я повернувся на робоче місце і про себе хмикнув: майже одночасно в моє життя увірвалися дві дівчини. Тільки одна боялася втратити мене, інша – роботу. Тут мені згадалось, на чому закінчилась наша з Рутою розмова:

– Вибач, це була не моя справа, – та все ж я відчував непоборне бажання додати: – Раптом що, знай, ти завжди можеш до мене звернутися. Я спробую зробити все, що в моїх силах.

Рута ніяково усміхнулась, схоже, їй було соромно за різкість у своїх словах.

А мене зненацька накрило нестерпне бажання стиснути її в обіймах, полонити вуста у п’янкому поцілунку. Скинути всі ці папери до гарбузової матері і насолоджуватися кожним міліметром її тіла.

Трясця! Мені ніколи не були властиві такі пориви! Давно навчився відрізняти жінок, які мають намір пробратися в мою постіль. І вгамовувати звичайні чоловічі бажання. Це я їх контролював, а не вони мене!

Та що ж зі мною? Я ж нарешті знайшов свою Лею, тоді чому ця підлегла поруч викликала такий вихор емоцій?

Рута вже заглибилася в одну з папок і почала підраховувати вручну. Трохи закусила губу, викликаючи ще одну хвилю дурних бажань.

Дійсно, варто зосередитися на роботі. Я мовчки взяв папку з іншим місяцем, але  сконцентруватися вдалося далеко не одразу. Замість цифр все уявлялася Рута... і краще б їй не знати, в якому вигляді. До чого ж вона вродлива! І така щира.

На мить, лише на мить, промайнула зрадницька думка, що краще б Рута виявилась Леєю. Та я швидко відігнав цю зраду подалі.

Лея

Ще ніколи в житті мені не було так важко зосередитися на роботі! Подумки я весь час поверталась до Тео. Щось було у ньому дивне. І це питання, чому я обрала саме таку спеціальність. Чи не байдуже йому?

Але інколи я помічала чорний смуток в його погляді. Коли він дивився на мене і думав, я цього не бачу.

Тео ж просувався паперами дуже швидко. У нього ніби та програма для обчислення була вбудована в мозок!

Я вийшла до туалету, трошки привести себе до тями. Умилася прохолодною водою кілька разів, повторила Тедову дихальну вправу.

– Нумо, не ганьбися. Тобі потрібна ця робота. Кращої тобі не знайти! Треба зібратися. У тебе все вийде, – наче мантру повторила я своєму відображенню у дзеркалі і пішла назад.

Офіс вже був геть пустим. Тільки кілька програмістів сиділи щось лаяли на ноути. Наскільки я встигла зрозуміти, у цій фірмі немає суворої дотриманості працювати з дев’ятої до шостої в офісі. Можна віддалено з дому. І багато хто цим користується. Керівництву ж важливо, аби вся робота була виконано вчасно, і поки ніяких помилок чи надто відвертої нахабності немає, закривають на такі дрібниці очі.

Зазирнула до свого нового кабінету. Точніше, робочого стола. Тут також було пусто. І світло вимкнене, але того, що світило в коридорі, вистачало. Мені тільки сумочку забрати, тож вмикати не стала. Не те щоб я думала, ніби хтось з тутешніх працівників може на неї спокуситися, але спокійніше, коли вона поруч.

Раптом помітила якийсь рух в одному зі скляних кабінетів. Але нікого всередині не бачила.

– Хто тут? – наважилась я гукнути. Холодний страх поповз вздовж хребта.

Ніхто не відгукнувся. Я б ще раз огледіла приміщення, але своя сорочка до тіла ближче, тому я швиденько звідти чкурнула й помчала до Тео.

З його кабінету лунали якісь голоси. Я підійшла поближче і розпізнала голос головного бухгалтера, Злотана Бояновича.

Злотан про щось весело розповідав. Та тільки-но я занесла кулачок аби постукати у двері, як вони відчинилися. І я ледь не зіштовхнулася з головним бухгалтером ніс до носу.

– О, бджілко, ти теж ще тут? – радісно усміхнувся бухгалтер, обійшов мене й побіг геть.

Щось його веселість здавалася мені показовою. Я перевела погляд на Тео. Він нахмурений подивився услід Злотану і видав:

– Здається, тепер у нас почалися перегони, хто перший.

– Тобто? – я нічогісінько не зрозуміла.

– Ми раніше викриємо, хто винен, головбух чи фінансист, і поліція встигне їх затримати. Чи все ж вони встигнуть втекти.

– Але як? – я з жахом подумала, скільки всього треба вирахувати! І фактично на вчора. Та це ж неможливо.

– Ну у мене є одна думка. Тому гайда заберемо з вашого кабінету деякі звіти.

– О, я якраз бігла сказати: мені здалося, там хтось нишпорив, – я ніяково відвела погляд. Мабуть, все ж треба було розгледіти, хто там.

– Молодець, що пішла одразу до мене, – схоже, Тео був протилежної від моєї думки. Він схопив телефон: – Охороно, затримати того, хто заходив у відділок економістів. Негайно. Крім Рути.

– Ми все одно туди підемо?

– Хіба ти ніколи не хотіла прийняти участь в бойовику? Затримати злочинця і все таке? – хмикнув Тео, виходячи з кабінету. – Ти можеш зачекати тут, тобі необов’язково йти.

– Мені, звичайно, більше подобалась роль принцеси, яку злий дракон сховав у башті, – зітхнула я, слідуючи за чоловіком. – Але і завжди шкода принца, якому самому доводиться ту принцесу витягати.

Тео різко завмер і подивився на мене так, ніби привид побачив.

– Що? Хіба не всі діти в таке гралися? – хмикнула я і пішла далі коридором.

Назустріч нам вже бігли двоє охоронців.