5

Як і було наказано, я пройшла до кабінету. Обережно сіла на краєчок дивану, де тільки зранку мене приймали на роботу.

Поки чекала на Тео, з цікавістю роззиралась навкруги. Дивно, але тут зовсім не було сімейних фото. Кілька фото з виступів Тео на якихось конференціях, кілька з командою, але жодного з батьками. Та й темні кольори кабінету чіткіше прослідковувалися, коли з вікна не світило сонце. Загалом все було обставлено зі смаком. І чомусь я відчувала себе тут у затишку.

Як би хотілося вірити, що доля Теда склалася краще за мою і зараз у нього десь був такий самий свій кабінет. Навряд чи директора, хто ж взяв би сироту директором? Але він завжди мав гострий розум, може якимось економістом все ж став?

Тео

Гарбузова каша! Чому ж саме сьогодні виявилися ці нестиковки? На мить навіть зародилося бажання звільнити цих головбуха з фінансистом. Стажерка знайшла прорахунки у звітах, які вони схвалювали, ганьба!

Та я розумів, що моя злість не більше, аніж розчарування від необхідності скасувати зустріч з моєю дівчинкою. Хлопці працюють у нашій фірмі вже давно, тому певно якийсь збій у програмі стався. Залишилося з’ясувати, коли саме.

Дорогою за звітами хотів її набрати, але в останню мить зупинив себе і надіслав повідомлення з вибаченнями.

Може ще вдасться покінчити з цим швиденько і я встигну до неї?

Ця думка надала сил і вже за кілька хвилин я повертався до Рути, несучи в руках здоровенну вежу з папок. Вона тихенько сиділа на диванчику й розглядала стіни. І якась потаєна туга жевріла у її погляді.

Мабуть і сама колись мріяла мати такий кабінет і високу посаду. А у мене з’явилось майже непереборне бажання їй у цьому допомогти. Хоча може це й звичайна вдячність за прискіпливість до роботи і виявлення помилки.

– Тут звіти за останнє півріччя. Пропоную спочатку піти зробити кави, а тоді вже переходити до роботи, – я склав вежу на столик біля Рути і безрадісним поглядом обвів об’єм роботи.

– Я можу вам зробити, – одразу підскочила дівчинка.

– Не забувай, що тут ти бухгалтер, тому нема потреби кому-небудь робити каву.

– Ви ж казали, що фінансовий аналітик, – фраза не звучала різко, навпаки з м’якою усмішкою.

– Думаєш, фінансисти заварюють своїм директорам каву? – хмикнув я. Пройшов до дверей і, притримуючи їх, жестом запросив Руту проходити.

– Ні, але й баланси вони навряд чи зводять, – справедливо зауважила дівчина.

– Ми ж маємо наймати тільки кращих спеціалістів, а ти вказувала, що вмієш це робити.

– Та я й не скаржуся, навпаки рада, якщо змогла допомогти, – вона слухняно вийшла, і я рушив поруч з нею.

– Насправді дуже, – серйозно кивнув. – Ці помилки могли б вартувати компанії у кращому випадку збитків на багато-багато нулів. У гіршому величезних проблем з податковою.

Ми якраз пройшли на кухню і я став заварювати каву. В офісі стояла професійна машина для барист, якою я так і не зміг оволодіти. Ніколи не виходило збивати пінку. Та й часу для практики теж ніколи не було.

– Що ви робите? – жахнулася Рута.

– Каву, – я навіть на мить розгубився від її обурення. – Ти не хочеш?

– Я хочу вижити після цієї кави! – хмикнула дівчина, а потім згадала, хто перед нею і, ох помаранчевий гарбуз! До чого ж вона мила у зніяковінні.

Настільки мила, що я не втримався і засміявся:

– Мабуть, тому підлеглі завжди намагаються зробити каву своїм директорам.

– Аби непомітно їх вбити?

– Хтозна, – потиснув я плечима, але від машини відійшов.

– І не лячно вам тепер довірити свою каву мені? – прокоментувала мої дії дівчинка.

– Я ризикну, – усміхнувся їй.

– А ви часто самі собі заварюєте? – вона відточеними рухами почала засипати мелені зерна, притискати їх, запускати машину.

– Коли затримуюсь.

– Отже, постійно і ще живі. Це диво! Але тепер я просто зобов’язана вберегти вам життя, – подивилась на мене дівчина.

– Як?

– Навчу збивати найкращу пінку в світі! – вона широко усміхнулась.

– Тільки якщо ти наполягаєш, – її усмішка надто заразлива, схоже, поруч із Рутою просто неможливо сумувати.

– Ну мені вже обіцяли графік до шостої, хоча б у вигляді компенсації познущаюсь над вами, – сказала й почала спостерігати за реакцією. Перевіряла кордони, яких не можна перетинати? Чи все ще боїться, що її обманять?

– Тепер розумію, чому ти пішла в фінансову аналітику. З такою уважністю тільки тут і працювати.

– Лестощі не допоможуть вам уникнути важкої участі. Підходьте, – і дівчина трошки посунулася.

Соромно визнати, але всі її повчання я пропустив повз вуха. Тільки й насолоджувався милою дівчиною поруч. Яка ніби чхати хотіла, що я взагалі-то її бос, але старанно не подавала виду. Вона була ввічливою, але відчувалося, що просто гучним статусом її авторитет та повагу не завоювати.

Цікаво, звідки в неї така внутрішня сила? І куди цю силу поділа моя Лея? Мабуть, маленькій довелося чимало пережити і зрештою це її змінило.

– Руто, – зненацька навіть для самого себе покликав дівчину.

Ми стояли біля цієї здоровенної машини, зовсім поруч одне до одного. Я відчував тепло її тіла, квітковий аромат дешевого шампуню у суміші з якимось ще, приємним і давно забутим запахом.

– Так? – вона подивилася на мене. І знову у її погляді промайнув цей старий, захований десь далеко біль.

І що я спитаю? Про її батьків? Чому вона така сумна? Адекватні питання від керівника, у першу ж робочу ніч. Нічого не скажеш.

Та й навіщо мені лізти в її душу? Я вже знайшов свою Лею. І те, що дівчинка сильно змінилася, не її вина. А моя. Адже саме я не встиг лише на рік.

– Ходімо, у нас ще багато роботи, – після тривалої паузи видав я і, взявши наші філіжанки, рушив до свого кабінету.

Дівчину моя різка зміна настрою збила з пантелику, але вона мовчки поквапилась слідом.

Вже зайшовши до кабінету й вмостившись на дивані, я все ж не втримався: