4

Тед

Я повів Руту до її нового робочого місця. Чомусь ні на мить не сумнівався, що вона буде старанною працівницею. Щось було невловимо знайоме у її погляді.

Мимоволі стиснув свою руку. Ту саму, яку наче струмом пронизало від дотику до загадкової дівчини.

Телефон у кишені завібрував. Лея написала. Ніби відчула, що я занадто довго думав про іншу.

«У мене вийде відпроситися сьогодні раніше! Як і домовлялися, чекатиму на тебе у холі. Твоя Лея» і милий смайлик з усмішкою.

– Чому ви це робите? – почувся позаду тихий голос Рути.

Я озирнувся на неї. Дівчина намагалася тримати себе впевнено і діловито. Але боязливість ковзала в її рухах непомітною тінню.

– Хіба ж я не завинив перед тобою? – усміхнувся я у відповідь.

– І одразу ж в фінансистки? – недовірливо смикнула бровами Рута.

В чомусь вона мала рацію. Зазвичай працівники проходять декілька етапів співбесіди. І зі мною спілкуються в останню чергу. Але цього разу чуття підказувало, що я роблю правильний вибір.

Та й якби не вона, я б ні за що не впізнав Лею. Тому допомогти з роботою – найменше, що я можу для неї зробити.

Втім, виливати душу незнайомці, ще й підлеглій, точно не в моїх правилах, тому обмежився більш розмитою відповіддю:

– Скажімо так, я знаю, що таке скрута. І якщо можу тобі допомогти, чому б це не зробити? Нам сюди, – ми якраз підійшли до економічного відділку і я штовхнув двері.

Лея

Теж знав, що таке скрута? Це з розряду «багаті також плачуть», чи дійсно його сім’я з низин піднялася? Треба буде почитати в інтернеті про цю компанію. І чому я вчора до цього не додумалась?

Ми опинилися у... Мені важко підібрати назву для здоровенного простору з шістьма робочими столами. Хоча лише за одним сиділа дівчина. Велика кількість шаф вздовж стін, вазони стояли всюди, де тільки можна, і два скляних кабінети біля вікон з їхніми власниками всередині. Один знаходився у лівому кутку, другий – у правому. На дверях висіли також позолочені таблички, але вже менші за розміром, тому прочитати написи від входу не вийшло.

За мить Тео Рокка вже представляв мене головному фінансисту Захару Олександровичу і головному бухгалтеру Зоряну Бояновичу.

Перший виглядав тучним дідусем років п’ятдесяти. Круглими окулярами нагадував лінивця. Його рухи були розміреними й не квапливими.

А от другий чоловік здавався зовсім навпаки активним і випромінював енергію. На око мав приблизно років тридцять п’ять.

– Якщо будуть з ними якісь проблеми, звертайся, – на останок усміхнувся Тео і коротко кивнувши всім присутнім пішов геть.

– Ну що, дівчинко, ходімо, – молодший провів мене до двох крайніх столиків біля стінки. – Ці вільні, тож можеш обирати будь-який.

Захар Олександрович кинув задумливий погляд на свого колегу і, кивнувши мені, повернувся до правого кабінету.

Я ж обрала найвіддаленіший. Не люблю, коли хтось за спиною може стояти і дивитися. Все здається, що по пальцях указкою дадуть, як це робила Парасія Микифорівна.

– Чудовий вибір, – усміхнувся Зорян. – Тобі провести екскурсію, чи хочеш почати робити?

– Працювати, – одразу відповіла я.

Головний бухгалтер хмикнув і звернувся до єдиної людини в спільній частині офісу:

– Таню, чула? Бджілка рветься трудитися. Ще трошки, і у тебе буде конкурентка!

– Та я тільки за! Хоч відпустку нарешті дадуть, – в тон чоловікові хмикнула дівчина.

– От такі ми тут, всі трудяги.

– А де ще троє? – не втрималася я від питання.

Зорян розсміявся:

– Рахувати вмієш! Мені вже подобається. А то до цього двоє стажерів були такі, що й калькулятор вмикати не навчилися, – чоловік запально, мелодійно розсміявся.

Я не втрималася і теж усміхнулась.

Головний бухгалтер пройшов до однієї з шаф:

– Значить буду вчити тебе грамоті. Спочатку зведеш рахунки за попередній місяць, подивимося, що ти вмієш, окрім підрахунків. Будуть питання звертайся до Тані. Вона ж тобі проведе екскурсію під час перерви. Ти ж не проти? – гукнув він до колеги.

– Але якщо там буде щось, доступне лише главбуху, то сам розумієш, – не відволікаючись від роботи багатозначно протягнула та.

Хороша в них атмосфера в офісі. Не те що на більшості моїх попередніх робіт.

Мені вручили папку, надали доступ до електронних документів і залишили трудитися.

Що ж, Леє, з першим робочим днем у солідній компанії. Бажаю, аби все пройшло вдало!

Тільки-но я поринула в рахунки, як мене відволікли:

– Бджілко, гайда зробимо перерву! – підійшла до мого столу Таня. Вона нахилилася, зазирнула у мій екран і присвиснула: – Ти ж в курсі, що в програмі це все прораховується швидше?

– Так, просто мене дещо напружило, і я вирішила перевірити, – я глянула на час. Нічого собі! Друга година дня, вже й справді обід. Так захопилася роботою, що нічого навіть не помітила.

– Ой, забий! У програмі все рахується автоматично, швидко і завжди вірно. Ходімо краще проведу екскурсію, – потягнула мене за руку майже колега.

Не хотілося заводити сварки у перший же день, чи здатися неприязною. Тому тихенько зітхнувши про себе, я зберегла всі розрахунки, вимкнула екран і рушила за Тетяною.

– Тут у нас відділ кадрів, там місце ейчара. До неї звертайся, якщо якісь проблеми з керівництвом, чи є ідеї для поліпшення праці і теде. Хоча ти протеже біг боса, тому не думаю, що у тебе будуть проблеми, – дівчина виявилася на диво говірливою. І деколи здавалося, що взагалі не слідкувала за своїм язиком. – Його тут дуже поважають, хоча коли він тільки прийшов, то робили ставки, як довго протримається, – дівчина перейшла на шепіт. – А та Вірка з відділу закупівлі так взагалі мітила на його місце. Ніхто б їй його звичайно не дав, хто вона, а де посада директора. Але ж губа не дура, ага ж? – хіхікнула колега.

Схоже, Тео під злиднями вважав свої непорозуміння з підлеглими. Хоча, можливо для нього це дійсно було ще тим випробовуванням.