2

Лея

Щось задовго не було Зоряни. Невже розпочала по повній чоловіка улещувати? Я намірювала кроками її кабінет, зважуючи, чи не ліпше буде повернутися до роботи. Може, вона взагалі за мене забулася, «вибачаючись» перед «важливим паном»?

Та щойно я наважилася все ж повертатися до зали, як влетіла Зоряна. Вона була надзвичайно збуджена:

– Можеш йти, – дивний блиск в очах, важке дихання. Точно активно «вибачалася», і схоже дуже вдало.

– Ага, – мені не було діла до її методів роботи. Тому я розвернулася і рушила до виходу.

– Ні, ти не зрозуміла, – раптом похмуро заявила дівчина. – Віддавати форму і йти. Тебе звільнено.

– Що?! – я не могла повірити власним вухам! – За що? Він же сам мене смикнув! Я не винна, що напій розлився, не треба було лапати!

– Байдуже. Ти знаєш правила, – дівчина вмить прийняла переможний вигляд. – Це не перша твоя догана. Тому тебе звільнено. Можеш поговорити з шефом, спробувати оскаржити моє рішення.

Ага, з тим самим, хто такій молодій дівчині подарував таку високу посаду. Так він і буде заради якоїсь сирітки сваритися зі своєю фавориткою.

Кров кипіла у жилах від злості й несправедливості. Так і кортіло стерти цю зухвалу посмішку з її гарненького личка. Але у неї ще був мій кулон.

– Поверни, – лише й змогла я з себе видавити.

– Що? – дівчина зробила вигляд, ніби не розуміла, про що я.

– Мій кулон. Ти сказала, після зміни його повернеш, – я втрачала терпіння.

– А, той копійчаний дріб’язок? Згубився, – Зоряна легковажно махнула рукою, розвернулась і попрямувала до свого столу.

– Як? – перед очима все попливло, а підлога пішла з-під ніг. – Поверни його негайно!

Крикнула я, до кінця не усвідомлюючи, що робити.

– Ну і дурна ж ти. Подумаєш, дешева цяцька, в будь-якому ларьку таку за копійки купиш. Чого верещати? – гидливо скривилась колишня керівниця.

– Це найважливіша річ! Ти ж знаєш, скільки вона для мене значить, як ти могла її згубити?!

Я лише їй колись розповіла про Теда. Про потаємну мрію, що він мене знайде. Перебуваючи майже все доросле життя в бігах, я звикла тримати проблеми при собі і ні з ким не ділитися. Але того гарбузового дня не пощастило і лярва опинилася поруч, коли мені було надзвичайно погано і сильна туга взяла верх над розумом. І я необачно поділилася з нею найпотаємнішим.

– Йди геть! – стукнула кулаком по столу дівчина.

І я розвернулась. Але задля того, аби розшукати кулон. Якщо він десь випав з її кишені, то є шанс, що я знайду його.

Та на виході з кабінету мене вже чекали. Двоє охоронців. Вони стягнули з мене робочу жилетку, схопили під руку з обох боків і потягли до чорного виходу. Штовхнули на крильце, кинули сумку і закрили двері.

Не на замок, це заборонено пожежною безпекою під час проведення заходів. Але я знала напевно, що назад мене не впустять. І двох кроків не зроблю, як помітять на камерах і витурять знову. Тільки вдруге вже без шансу зберегти навіть ті копійки, що вдалося заробити.

Я знесилено опустилася на сходинку і розревілася. Сиротинець чудово вчить ховати слабкість. І це був перший раз, коли я розплакалася після того, як Теда забрали. Адже кулон був останньою згадкою, останньою ниточкою.

– У вас все гаразд? – поцікавився радісний чоловічий голос.

Я підвела очі і побачила того самого пана, через якого мене звільнили.

Яке ж вивернуте почуття гумору у долі!

– А ви дуже радієте, коли через вас звільняють людину, чи не так? – а що, я більше тут не працювала, тому могла спілкуватися з клієнтами, як мені заманеться. А мені кортіло десь спустити пари.

– Вибачте, я не хотів аби так вийшло. Зробімо наступним чином: якщо вже вас звільнили з моєї вини, тоді приходьте завтра, – він дістав зі внутрішнього карману піджаку візитівку і протягнув мені, – ось на цю адресу. Чекатиму о дев’ятій ранку. Впевнений, для офіціантки я знайду місце.

– Дякую, але не планую працювати офіціанткою до кінця життя, – буркнула я. І чого він такий чемний? Аж бісить.

На мить уважніше роздивилася чоловіка. Серце знову боляче стиснулося. Шкода, що він не Тед.

– Все одно приходь. Подивимось, що ти вмієш і куди тебе можна влаштувати, – легко погодився чоловік.

Нагальні проблеми відволікли від дитячих мрій.

– Сама впораюсь, – підвелась на ноги я.

– Тримай, раптом передумаєш, – усміхнувся він, все ще протягуючи мені карточку.

Я фиркнула, схопила ту візитівку й пішла геть. Та все ж не втрималась, наостанок розвернулась і сказала:

– Дякую.

Як би там не було, чоловік не винен у тому, що ця стерво Зоряна згубила мій талісман. Я сама мала про нього краще дбати.

Як з’ясувалося ввечері, я вчинила мудро, не спаливши мости з тим багатійчиком.

Тед

Всі ці роки кращий приватний детектив, якого тільки можна було знайти, розшукував її. А звів нас випадок з брудною сорочкою! Хто б міг подумати. Я точно ні, і тепер на радощах ладен був подарувати дівчині цілий світ. За всі пропущені свята та дні народження.

Ще неймовірно хотілося стиснути її у міцних обіймах і не відпускати.

Але не буду лякати Лею своїм натиском.

Тому вирішив повести її для початку до кращого ресторану, який знав. На даху п’ятизіркового готелю.

Та дівчина не виглядала настільки ж натхненною нашою зустріччю.

Хостес провів нас за столик та видав меню. Щойно він пішов, я стурбовано запропонував Леї:

– Якщо тобі тут не подобається, ми можемо піти у будь-яке інше місце. Куди завгодно.

– Та ні, ти що! Я ніколи у таких закладах не бувала. Навіть не мріяла потрапити! – вона пальчиками кокетливо провела по моїй руці. – То що порадиш замовити?

Як невимовно сильно змінився її погляд. Але важко за це їй дорікати, адже життя сироти не назвеш легким.

– Ну, однозначно точно не радив би гарбузової каші, – усміхнувся я, згадуючи ненависне пюре, яким нас періодично запихували. Ми її настільки ненавиділи, що почали лаятися нею. Адже що може бути гіршим за гарбузову кашу?