1

Десять років потому

– Віддай мені його негайно! – різко зірвала з моєї шиї кулон розпорядниця прийому. – Наші працівники не можуть ходити перед гостями з таким непотребом! Ще відірветься і впаде комусь у келих.

Озвірівши, я кинулась вихопити свій скарб:

– Не маєте права! Поверніть!

Та розпорядниця зробила крок назад і виставила вперед руку:

– Навіжена голодранка! Якщо зараз же не заспокоїшся, то будеш звільнена. Ще й змушу виплачувати компенсацію, – гидливо глянула на мене Зоряна. Склала мою прикрасу собі до кишені. – Після зміни поверну. А тепер до роботи, тобі не за теревені платять! І дивись без інцидентів мені.

Вона розвернулась і пішла до виходу з комірчини.

Гарбузова лярва! Я з силою пнула якісь пусті коробки. Стерво була в курсі, скільки для мене значить цей кулон. І знайшла як дошкулити! Ненавиджу!

А ми ще колись навіть встигли подружитися. І часто чули, як схожі одна на одну. Та недовго тривала наша дружба. Рівно до тих пір, поки їй не надали вищу посаду. Тоді вона й зазналася.

Зоряна чудово знала, що я не можу втратити роботу. Грошей і без того насилу вистачало на покриття оренди. Я вже не кажу, що треба підтримувати заначку для втечі. Бо невідомо, коли мене можуть знайти.

Зробивши кілька глибоких вдихів-видихів, я натягнула професійну усмішку, схопила піднос і рушила працювати. Не звикати до такого ставлення. Головне аби з кулоном нічого не трапилося.

Зоряна була не набагато старша за мене, але через родинні зв’язки отримала вищу посаду і тепер упивалася владою. А ще мріяла знайти собі заможного нареченого. На таких заходах, як цей, її мрія більш ніж здійсненна. Все навкруги вилискувало золотом. Навіть їжа подавалася з ним.

Я проходила серед гостей, розносила свіжі напої, як раптом хтось схопив мене за руку, вище ліктя, різко зупиняючи:

– Пані, – пролунав над головою чоловічій голос, – ми раніше не зустрічалися?

– Десять хвилин тому я віддала вам цей келих, –  буркнула я, а сама з жахом дивилася, як напій з того самого келиха розпливався червоною плямою на білосніжній сорочці. Та моя нирка вартувала менше за неї! Якщо почнуть вимагати компенсувати із зарплатні, то можна одразу йти грабувати банки.

– Ви впевнені, що ми раніше не бачилися? – наполегливо питав чоловічій голос.

Я відірвала приголомшлений погляд від плями і подивилася прямісінько у карі очі, які збентежено вивчали моє обличчя.

Гарбуз мені на голову! Який же він красень! Ще й надзвичайно молодий, можливо трохи старший за мене.

Десь далеко вкотре боляче смикнулась душа, б’юся об заклад, мій Тед виріс таким само вродливим, якщо не краще!

– Руто! Якого, – нізвідки з’явилася Зоряна і почала шипіти на мене, одночасно з тим усміхаючись знатним гостям, – біса ти робиш?! Негайно до мене в кабінет! – а потім звернулась до чоловіка, який продовжував тримати мій лікоть: – Вибачте пане, зараз ми все виправимо.

Невесело хмикнувши, я промовила «пану»:

– Раніше не бачилися. І більше теж не будемо.

– Пробачте, обізнався, – та розкаяння в його обличчі не помітила. Навпаки, він задумливо відпустив мою руку.

– Ходімо, пане, – Зоряна жестом запросила дивного чоловіка слідувати за нею, а мені ж поглядом показала забратися геть.

І я покірно рушила до її кабінету. Звичайно, відправка персоналу до її кабінету не більше аніж показуха для гостей. Все ж інцидент стався з вини чоловіка. Але гарбузяча лярва не відмовиться від шансу дошкулити мені зайвий раз. Аж цікаво, що вона вигадає сьогодні.

Тед

Гарбузова каша! Лея мерещіться у кожній дівчині. От і цю бідну офіціантку підставив. Замовлю словечко, аби її не звільняли.

– Прошу, пане, – промовила молода розпорядниця прийому, відкриваючи чергові двері коридору.

Мене привели у окрему ванну кімнату. Вишукано, але без смаку декоровану. Власне, як і більшість місць схожого типу.

Я підійшов до дзеркала над умивальником, і в очі кинувся дешевий кулон. Пам’ятка з дитинства. Я його спеціально витяг з-під сорочки дорогою сюди, аби не зіпсувати від вологості.

Як би я хотів, аби це дійсно виявилася вона. Та офіціантка. Щось було в її погляді, від чого душа нервово загарцювала.

– Зараз ми все вам замажемо, десь тут був плямовивідник. Неймовірно дієвий. Ви і не помітите різниці! – щебетала дівчина. Та у голосі відчувалася фальшива послужливість. Як же це дратувало.

З моменту, коли Корнелія забрала мене з дитбудинку, я більше не бачив щирості та простоти. Ані в інтер’єрах. Ані в людях.

Останнє засмучувало найбільше. Не проходило і дня, коли б я не згадував Лею. Своє дитяче кохання. Дівчину, яка оптимізмом, відкритістю та добротою рятувала у найтемніші дні. Навіть покарання в підвалі з нею проходили швидше і веселіше.

– Дозвольте, пане, – розпорядниця була приблизно такого ж віку, як і Лея.

Вона повернулася з якимось маркером для виведення плям, і я побачив у дзеркалі, як раптово завмерла. Крутнувся до неї і випадково зіштовхнувся. З її рук вилетів той самий маркер.

– Ой! – і скільки фальші у цьому її вигуку! Аж верне. – Вибачте, пане, я не хотіла.

Холодно глянув на неї. Спочатку потягнувся допомогти підняти плямовивідник. Але досвід підказував, що вона щось задумала.

Зазвичай такі прагнуть затягнути у постіль, а далі у кого на що вистачить фантазії: від шантажу відеозаписом до спроби підкинути фальшивий тест на вагітність.

Та раптом у дівчини з кишені щось вилетіло.

Моє серце пропустило удар.

Невже?

Так, це він! Кулон!

Не усвідомлюючи, я кинувся підхопити його. І наші руки з... Леєю? Доторкнулися одна до одної.

Невже це дійсно вона? Через стільки років пошуків я ось так випадково її знайшов?

Підвів на неї погляд, уважно вдивляючись у блакитні очі. Вони стали темнішими, аніж я запам’ятав. Хоча, можливо, це лише моя уява домальовувала фарб?