36

Кохана, ніяк не встигну заїхати за тобою. Вибач. Ти зможеш приїхати сама? Я вже викликав таксі, воно чекає тебе внизу. Можеш не поспішати, водія про все попереджено.

Дженна знову і знову перечитувала щойно отримане повідомлення, відчуваючи, як її чарівний настрій стрілою падає вниз. По грудях поповзло підступне розчарування.

До цього вечора вона готувалася весь день. Дженна навіть спеціально залишила Леона сьогодні з батьком, щоб приділити собі час.

Це було їхнє перше з Аланом побачення з того самого дощового вечора, коли вони офіційно помирилися. Завалений роботою Алан наздоганяв втрачені дні, пропадаючи з ранку до вечора в офісі, а Дженна освоювалася в його будинку тепер вже на офіційних правах його дівчини. А тепер романтична вечеря, яку вони спланували ще кілька днів тому, зазнавала краху просто на очах.

Дженна відчула, як зрадливо пощипує очі. Адже вона так готувалася, старалася. Одягнула цю червону облягаючу сукню міді, - з опущеними плечима і стриманим V-подібним вирізом, яка так сподобалася Алану і він змусив Дженну купити її, - зібрала довге волосся, одягла подаровані ним сережки та підбори, останнім штрихом нафарбувавши губи блиском зі смаком малини.

Вона рахувала хвилини, коли Алан приїде з роботи та оцінить її старання. Передчувала його спалахуючі гарячим блиском очі й захоплення, яке б обов'язково загорілось в чорній пронизливій глибині. Але натомість він затримується в офісі і розгрібає проблеми, що навалилися за час відсутності. І тепер невідомо, наскільки це затягнеться. Залишалося тільки змиритись.

Добре.

«Будь ласка, не злись на мене» - майже відразу ж прийшла відповідь.

Дженна підібгала кінчики пальців, пройшовшись очима за повідомленням. Незважаючи на власні бажання, вона розуміла, що на його плечах надто велика відповідальність. Вона не могла на нього ображатись.

Все гаразд. 

За кілька хвилин їй передзвонив водій, тактовно повідомляючи про те, що він вже біля будинку і зачекає ще стільки, скільки треба. Покружлявши ще трохи перед дзеркалом і підводячи останні штрихи, Дженна все ж таки вирішила не затримуватися. Насамкінець оглянувши себе, вона застигла в коливанні, а потім стягнула з волосся затискач. Воно впало важкими прямими пасмами вниз, закриваючи всю її спину довгою блискучою завісою. На відкритій шиї витончено блищав кулон мами, а зап'ястя прикрашав у тон кулону золотий браслет.

Вийшовши з дому, Дженна з приємним подивом виявила, що на неї чекає не звичайне таксі. Довгий та вузький темно-синій автомобіль бізнес-класу з химерно вигнутим капотом. За кермом її очікував водій, одягнений по дрес-коду з чорними рукавичками. Побачивши її, він завбачливо вийшов з авто і відчинив перед нею задні дверцята. 

Дженна швидко привіталася і юркнула на сидіння, звільняючи груди від повітря, що скупчилося, коли автомобіль рушив з місця. Настрій навіть трохи покращав і її шлунок знову передчутно стиснувся. Водій керував уміло та неквапливо, ніби справді мав великий досвід водіння. Адже саме такий темп їй був потрібен зараз, - він дозволив розслабитися і відчути себе ніби на м'якій хмаринці. Може тому, заслонена плівкою приємного хвилювання від майбутнього побачення, вона втратила момент, коли автомобіль звернув з правильного маршруту, отямившись трохи згодом.

Дженна відразу внутрішньо підібралася.

- Вибачте, але, здається, ви помилилися адресою, - ввічливо уточнила вона, хоча відчула хвилю занепокоєння по тілу.

- Перепрошую, міс, - рівно озвався водій. - Мені наказали доставити вас у «Золотий корал».

Дженна кинула насторожений погляд на короткострижену русяву потилицю на вигляд зовсім не підозрілого чоловіка. Назва закладу ні про що їй не говорила.

Нервово пометушившись на сидінні, вона витягла з сумочки телефон і відкрила листування.

Алане, ми їдемо в зовсім інше місце. Мені вже починати панікувати?

Дженна завмерла з хвилюючим пульсом, чекаючи, коли повідомлення буде прочитано. Минула хвилина з невеликим, перш ніж на її телефон надійшла відповідь.

Все добре.

Її очі кілька разів пройшлися стримано-спокійною відповіддю, але серце все одно хвилююче забилося. Може, щось трапилося? Поки вона намагалася аналізувати несподівані зміни, автомобіль плавно в'їхав на стоянку, говорячи, що вони на місці.

Дженна виглянула у вікно, відчувши себе спантеличеною. Попереду височів вражаючий білий хмарочос, простягаючись високо в небо. Він привіз її до офісного приміщення?

- Скільки з мене? - замість думок, що бентежили, сказала вона. Безглуздо питати таксиста те, про що він сам не знає.

- Все вже сплачено, міс.

Дженна не здивувалася такій відповіді і відчинила дверцята, випрямляючись назовні. Літнє вечірнє повітря приємно холодило оголені ділянки шкіри. Ступаючи крок у напрямку будівлі, вона раптом зупинилася, виявивши стук дверцят з водійського боку і те, як водій спішно обходить автомобіль, наближаючись до неї.

- Я вас проведу, міс.

Дженна кивнула, слідуючи за невисоким щупленьким чоловіком. Навіть вона зі своїм невеликим зростом здавалася вище за нього. Може, вся річ у підборах.

Йдучи порожньою площею, збудованою з кам'яних плит, Дженна помітила на паркувальному місці один єдиний автомобіль. Лексус Алана.

Водій зупинився перед входом і відчинив двері, пропускаючи Дженну вперед. Подякувавши, вона ступила всередину, цокнувши підборами, і темне приміщення одразу освітлилося. Вона почула за собою м'яке клацання, і озирнувшись, помітила, що залишилася одна. Попереду неї простягався вигляд абсолютно порожнього простору, безліч робочих столів з комп'ютерами та рецепція, які зараз сумно порожніли. Якщо тут і були працівники і в інший час працювали в поті чола, то зараз це виглядало так, ніби вони всі одноголосно вирішили звільнитися, залишивши все після себе в ідеальному мінімалістичному порядку.

Проходячи всередину спокійними кроками, Дженна відчула вібрацію в руці і підняла телефон. Вона подивилася на екран, виклик був від Алана.