35

Тиждень потому
 

Де ти?

Біля коледжу.

Зрозумів. Буду за п'ять хвилин.

Дженна усміхнулася відповіді Алана і, закривши вкладку, розгорнула іншу. Швидко сфотографувавши будівлю перед собою, вона натиснула відправити.

Майже відразу на її телефон впала відповідь.

Ні, ну ти знущаєшся з мене?

Я зараз просто засну. Як думаєш, яка ймовірність залишитись непоміченою, якщо прямо зараз встати і піти геть? Чорт, мені терміново потрібна мантія-невидимка.

Дженна просто тримала телефон у руках, спостерігаючи за повідомленнями, що надходили.

До кінця лекції лишилося десять хвилин. Господи, це ж ціла вічність.

І через пів хвилини:

О, вже дев'ять.

Дженна посміялася над такою безпосередністю подруги і з широкою посмішкою почала друкувати, не звертаючи уваги на студентів, які іноді кидали на неї зацікавлені погляди.

Нічим не можу допомогти. Ти могла б зробити, як я, і всі проблеми одразу відпали б.

Дякую, дякую велике, але ні. Народжувати і виходити заміж найближчим часом я не планую.

З коляски пролунав дитячий белькіт і Дженна відволіклася, нахиляючись, щоб перевірити малюка.

Я про домашнє навчання, Рейч. - Швидко відповіла вона і, сховавши телефон у кишеньку в колясці, повернула увагу до малюка, ігноруючи вібрацію повідомлення з кишеньки.

- Тут твоя мама вчилася, - лагідно промовила вона до сина. Він замовк, смокчучи пустушку і дивлячись на неї своїми чорними оченятами, геть не розуміючи, про що вона каже. 

Дженна нахилилася нижче, чіпляючись однією рукою за ручку коляски, а іншою погладжуючи скуйовджене волоссячко.

- Дженно? - раптом пролунало десь позаду неї. Дженна завмерла на мить, перш ніж її впіймало усвідомлення цього голосу. Випроставшись, вона розвернулася, зустрічаючись із вельми знайомими контурами. Висока струнка фігура, товсті стрілки на очах, коротка спідниця і занадто блондинисте волосся. А хоча ні, вже каштанове.

- Маргарет, - сказала вона.

- А ти чого тут? - Дівчина виглядала злегка здивованою, але недовго. - Вирішила згадати старі добрі часи? - губи Маргарет розійшлися в підступній усмішці. - Хоча, навряд чи тобі світить повернутися сюди найближчим часом. Ну і як воно, залетіти від багатого папика? А здавалося, така зразкова дівчина в коледжі була... - Маргарет похитала головою і з осудом поцокала. Дженна відкрила рота, щоб відповісти, але зупинилася, коли її погляд впав за спину Маргарет.

Там, з тихо припаркованого на стоянці Лексуса випростався Алан, не дуже голосно, але й досить чутно грюкнувши дверцятами. Лацкани його піджака злегка майоріли, коли він впевнено рухався у їхній бік. Але, не помічаючи грозу, що насувається позаду неї, Маргарет продовжувала виплескувати на Дженну свою отруту.

- Чому ти посміхаєшся? - дивувалася вона. Це, здається розлютило її ще більше. - Я, наприклад, не бачу тут нічого хорошого. Ну, одружиться він з тобою в кращому випадку, щоб відмити репутацію. Он навіть шмотки дорогі, дивлюся, накупив. Мине кілька років, якщо не менше, і розлучиться, як миленький. Скажи дякую, що хоч аліменти платитиме.

Немов величезна тінь, що промайнула повз дівчину, Алан зупинився поряд з Дженною і заступничо обняв її за плечі, нависаючи над нею і сином величезною захисною скелею.

- Кохана, вона тебе дістає?

Дженна надіслала переможну усмішку Маргарет. «Кохана» з його вуст закрило непробивним щитом її груди.

- А... - обличчя Маргарет витягнулося в блідому шоці.

- Люба, - оманливо люб'язно звернувся до Маргарет Алан. - Я бачу, ти не зовсім розумієш значення слова папік, - слово ,,папік” він виплюнув. Його обличчя закам'яніло. – А тепер слухай мене сюди. Щоб я більше не бачив тебе поряд з Дженною і моїм сином. Побачу – закопаю. Зрозуміла мене?

Маргарет ствердно хитнула головою, виглядаючи безглуздо, наче раптово впала в заціпеніння.

- От і чудово. Ще питання є? Немає? Тоді стули свого брудного рота і йди звідси, доки я добрий.

У повітрі повисло мовчання.

- Живо, - гаркнув він.

Маргарет боягузливо затремтіла, і її в ту ж мить подуло геть, немов осиновий лист потужним подихом вітру. Дженна усміхнулася ще більше, розуміючи, що вилиті з брудного рота Маргарет слова її абсолютно не зачепили.

- Це моя одногрупниця. Колишня. Але ти й так вже знаєш.

- Так, я в курсі, - видав смішок Алан. - Ця дурепа намагалася зіпсувати мені репутацію.

Дженна здивовано глянула на нього. Все ж таки чутки про те, що Маргарет намагалася сплутатися з більш елітними представниками, ніж вона сама, правда. Але, мабуть, не дуже вдало.

– І в неї це вдалося?

- Звичайно ж ні, - з усмішкою промовив Алан, нахиляючись, щоб обсипати її губи кількома дрібними поцілунками. - Як погуляли?

- Чудово, - посміхнулася Дженна. - Тільки, здається, нам чогось не вистачало. Він увесь час когось шукав, і я нарешті зрозуміла, кого, – Дженна замовкла і уважно подивилася на нього, злегка примружившись. – Тебе.

Вона зупинилася і хвилююче прикусивши губу спостерігала, як Алан з очевидною самовдоволеною посмішкою піднімає малюка, що неприховано зрадів появі батька, перш ніж все ж таки зважилася: - Може, ти приєднаєшся до нас?

- Без проблем, - без затримки пролунала відповідь.

Дженна здивовано розкрила рота, дивлячись на Алана, який утримував малюка. Він витягнув одну руку перед собою і глянув на наручний годинник, прокрутивши коліщатко.

- На завтра я скасую всі зустрічі. І буду абсолютно вільний.

- Справді? - невіряче випалила Дженна. Картинка того, як Алан прогулюється з коляскою не поєднувалася з його ідеально діловим образом.

Він трохи насупив брови, ніби її питання повна нісенітниця.

- Звичайно, - його обличчя розгладилося і тон пом'якшав: - Поїхали додому?

Дженна кивнула, скинувши руки з поручня, коли Алан взявся за нього, розвертаючи коляску. Вона стояла так ще кілька секунд, спостерігаючи, як Алан з малюком на руках, котить коляску до автомобіля, перш ніж зрушила слідом.