32

- Кхм-кхм, - пролунало пронизливе над головою, що супроводжувалось дивним методичним постукуванням.

Алан сонно зітхнув, відчуваючи на своїх грудях маленьке тепле ворушіння. Пройшовшись рукою по спині, притиснутої до нього Дженни, він провернув обличчя убік, притулившись щокою до подушки. Через кілька секунд він затримав дихання в усвідомленні і широко розплющив очі, смикнувши спину вгору.

- Мамо? - він перевів очманілі очі, які ймовірно ще не прокинулися і бачили десятий сон, з одягненої в сувору сукню-футляр жінки, на не менш імпозантного чоловіка у діловому костюмі, - тату?

Він застогнав, коли усвідомив, що це ніякий не сон, відчувши поруч ворушіння і зляканий вдих Дженни, що піднялася слідом за ним, прикриваючись ковдрою. Алан тільки зараз зрозумів, що чує з пристрою налякане хникання малюка.

Жінка припинила постукувати каблуком по підлозі, все ще строго тримаючи руки, одягнені в елегантні шовкові рукавички, схрещеними на грудях. Його мати завжди була взірцем навіть для молодих жінок. Їй було вже цілих сорок вісім років, з яких визнавалося ледь сорок. Вона завжди виглядала так, ніби її за кожним поворотом підчікувала фотосесія, - красиво укладена зачіска з темних закручених локонів, легкий макіяж, що відповідає віку, невимушені мінімалістичні прикраси, і завжди, завжди вишукані жіночні вбрання без найменшої краплі вульгарності, як і личить жінкам її статусу.

- Алане, може поясниш нам, що це за мила дівчина у тебе в ліжку і чия ця дитина у твоїй вітальні? - дивуючись, спитала жінка.

Алан вп'явся пальцями у скуйовджене після сну волосся, залишивши їх там на мить, і протяжно видихнув, відчувши роздратування.

- Мамо, якщо ви вирішили влаштувати мені візит, то для таких випадків існує, ну, знаєш, телефон. Це такий маленький прямокутний апарат, яким телефонують і повідомляють про те, що збираються приїхати. Але якщо ви так і не навчилися ним як слід користуватися, на крайній випадок могли просто подзвонити у двері.

- Алане, припини блазнювати і відповідай на запитання, - незворушно, з суворістю промовила жінка. Чоловік з посивівшими скронями та чорними як у Алана очима, який стояв поруч, ніяк не втручався в розмову. Він поважно тримав руки в кишенях штанів і багатозначно посміхався, кидаючи погляд на них обох.

Приречено зітхнувши, Алан відкинув ковдру і потягнувся до своїх милиць, підводячись на ноги. Він почув позаду човгання і повернувся, побачивши, що Дженна піднялася слідом за ним. Її зовсім розгублені очі сполохано вчепилися в нього, а пальці міцно втиснулися в ковдру, яку вона затягла навколо себе, прикриваючись, незважаючи на те, що на ній була його футболка, яка і без того прикривала всі потрібні місця навіть від нього самого.

- Одягнися поки що, гаразд? - лагідно промовив Алан, злегка нахиляючись до неї і знижуючи тон. - І нічого не бійся, - заспокоїв її він, обережно погладивши щоку і заправивши неслухняне пасмо волосся за вухо. - Мої батьки ті ще зануди, але вони не кусаються.

- Алане, - пролунало з натиском, що говорило йому про те, що його несподівані гості все чули. Не те щоб він сильно старався, щоб цього не сталося.

Закотивши очі, Алан нарешті відступив від Дженни і, міцно вчепившись в милиці, повернувся до батьків.

- Мамо, тату, давайте пройдемо у вітальню.

- Але як же, - запнулась жінка, здається, вмить розгубившись через побачений гіпс, коли Алан наполегливо розвернув її, спираючись пахвами на милиці, і натиснув на поперек, змушуючи рушити до виходу. - А як...

- Йдемо, - натиснув Алан, сильніше підштовхуючи її до дверей. Зрештою виштовхнувши їх обох за поріг, - хоча з батьком все виявилося набагато простіше, - Алан зупинився і подивився на Дженну, пустотливо підморгнувши їй, перш ніж рушив вперед, зачиняючи за собою двері.

***

Дженна вийшла з кімнати через кілька хвилин, одягнена у свої звичайні джинси і футболку, з рум'янцем на щоках і хвилюючим виглядом, який вона всіляко намагалася замаскувати, проте не дуже вдало. За цей час Алан встиг заспокоїти малюка та матір, якій довелося коротко розповісти про те, звідки на його нозі гіпс. Він тримав сина на вазі однієї руки, притискаючи до боку і спираючись на милицю, поки його мати все ще утримуючи бліде потрясіння на обличчі сиділа на дивані, а поруч, нависаючи над нею, немов кам'яна стіна, стояв його абсолютно спокійний батько, заспокійливо погладжуючи її плече. 

- Мамо, тату, познайомтеся, це Дженна, моя наречена, - промовив Алан, перехоплюючи дівчину, що підійшла, і притискаючи до свого боку. - А це наш син, Леон.

- Тобто як син? - жінка схопилася за серце, а чоловік схвально присвиснув.

- Молодець, синку, - він підморгнув Алану, за що б неодмінно отримав потиличник від його матері, але вона була занадто зайнята власними емоціями, щоб почути слова чоловіка. Алан усміхнувся краєчком губ, давши зрозуміти батькові, що приймає підтримку, а потім подивився на матір.

- Ось так, мамо. Леону вже майже сім місяців, - сказав він, тихіше звернувшись до Дженни: - Все вірно?

- Та-ак, - відповіла дівчина.

- Припини нервувати, - пошепки сказав він Дженні, а тоді голосніше, батькам: - Так, я збирався вам розповісти, але все... мхм... ніяк не було нагоди.

Справді, за цілий рік, навіть більше, враховуючи, коли все почалося, ніяк не було нагоди. Дуже парадоксальне пояснення, якщо не враховувати, що у них з Дженною тільки недавно все налагодилося.

- Тобто ти стверджуєш, що цей маленький хлопчик, як дві краплі води схожий на тебе, твій син? - з риторичним приголомшенням запитала жінка.

Алан зітхнув, не опираючись, коли Дженна забрала з його рук малюка, що капризно запхикав, притискаючи до себе і заспокоюючи.

- Так, мамо, це мій син.

- Господи, - випалила вона.

- Мамо, припини, - насупився Алан. - Ви з батьком і так вже про все дізналися з останніх новин, хіба ні? 

- Яких ще новин? - майже задихнувшись, вклинилася Дженна з широко розплющеними очима.