27

- То це що ж виходить, - з виваженою обдумливістю заговорив голос, підсумовуючи почуте. - Ви тепер разом?

Пролунав гуркіт чистої тарілки об тарілку, коли Дженна відклала її і потяглася до наступної. Її телефон був затиснутий між вухом і плечем, у раковині шумів потік води, а руки працювали біля увімкненого крана, миючи посуд. Всередині раковини встигла зібратися пристойна гірка з огляду на те, що миття посуду після їхньої обідньої трапези вона відклала через брак часу та посилених занять. Але навіть незважаючи на наявність посудомийки, Дженна вирішила її не використовувати.

За вікном вже давно стемніло, але вони тільки нещодавно повечеряли. Не дивлячись на її ранковий настрій, Дженна не стала сперечатися і пручатись, знаючи, що це просто безглуздо. Проте від будь-яких замовлень вона все ж таки відмовилася на користь власноруч приготовленої їжі, і треба сказати, не дарма, - Алан оцінив її рагу з індички та корисними овочами.

- Ні, Рейчел, - рівно відповіла Дженна, відклавши останню помиту тарілку і дотягуючись до приборів, що залишилися на дні раковини. - Ми не разом. У нас все... Складно.

Дженна поворушила кінчиком язика і відразу прикусила його, відчувши на ньому дивний присмак від своїх слів. Справді? Їй здавалось, що вона дійсно бачить більше, ніж очікувала, але по правді кажучи, нею рухав просто банальний страх.

Дженна не знала, що їй думати про Алана. Коли він дивився на неї, він не виглядав вразливим чи обділеним через свою травму, але його погляд був таким, ніби бачить крізь неї. Цей погляд заповзав глибоко під шкіру і вивертав її нутрощі, майже змушуючи її думати, що вона стоїть перед ним оголеною. Наче він справді міг бачити всередині неї і так само посилати їй своє «‎всередині». Це було дивно та хвилююче водночас.

Раніше Дженна завжди помічала, яким її мати робила батька, як один її погляд міг зламати його сталеву поведінку. Навіть у тому віці Дженна запитувала себе, чи зможе вона колись приручити таку людину, яка колись подивилася б на неї так, як її батько на матір, ніби вона тримала цілий світ у своїх руках. Але вже тоді вона сумнівалася, що їй колись пощастить так само, як її батькам.

- Ну так, - зітхнула Рейчел, вриваючись в думки немов торнадо в ясну погоду. - Виходить парадокс, майже так само, як рік тому.

Обидві дівчата замовкли, роблячи головним шум води, і Дженна знала, що Рейчел зараз так само, як вона, згадує.

- Слухай, - знову заговорила дівчина. - А як він відреагував на те, що ти погодилася переїхати лише на тиждень? Ну, я маю на увазі, гіпс це справді серйозно, для цього знадобиться набагато більше часу.

- Не знаю, Рейч, - зітхнула Дженна, зупинившись через те, що Рейчел потрапила в яблучко. Вона не знала, як довго зможе протриматися і задавалася тим самим питанням із самого початку. - Хоча якщо це перелом, тижня навряд чи вистачить.

- Ясно. Чорт.

- Дженно! - Раптом крізь шум води пролунав поклик Алана і Дженна озирнулася, одночасно закриваючи кран і опускаючи телефон. У вуха прорвався приглушений шум води, що долітав з надр ванної.

Зітхнувши, Дженна повернулася назад, відкладаючи останні промиті прибори.

- Вибач, Рейчел, мені треба допомогти Алану. На зв'язку, - вона опустила телефон і натиснула на кнопку, розірвавши контакт, подивилася в екран і відклала його, перш ніж повернулася, прямуючи до потребуючого уваги Алана.

Алан

Двері широко розчинилися, дубнувшись кутом об стінку, коли Дженна вийшла з ванної, звалюючи Алана на себе. Цього разу він дозволив їй це зробити тільки тому що він майже утримував вагу тіла самостійно.

Дженна посадила його на диван і перевела подих.

- Зараз я швидко поміняю пов'язку і можеш лягати.

Алан скривився.

- Це обов'язково?

- Звичайно, обов'язково, - вона змахнула волосся назад, потягнувшись до аптечки. Алану подобалося те, що вона більшість часу залишала його розпущеним.

- Ти прийняв ліки, які я тобі залишила? - спитала вона, перш ніж її погляд метнувся до тумбочки, щоб перевірити спорожнілу склянку.

- Так.

Її погляд переметнувся до нього перед тим, як пальці зімкнулися навколо аптечки. Вона м'яко вбивала його лише одним цим поглядом. Обережним, чистим, незаплямованим поглядом.

- Добре, - Дженна сіла поряд з ним і поклала аптечку собі на коліна, клацнувши нею. - Бажано не пропускати, чим відповідальніше ти до цього поставишся, тим швидше буде зростатися кістка, а значить ти більше не потребуватимеш чиєїсь допомоги.

Алан зморщився. Це прозвучало як те, що вона бачить його як предмет обов'язку. Трясця. 

- Можеш, будь ласка, вимкнути світло? – попросив він.

Дженна зупинилася, припинивши копатися.

- Мені трохи ріже очі, - сказав Алан.

Дженна просто дивилася на нього, не висловлюючи нічого. Алан зітхнув і простягся, нахиляючись близько повз неї, щоб увімкнути настільну лампу. М'який промінь світла спалахнув, лагідно висвітливши ділянку навколо них.

Дженна відтанула і з зітханням відклала з колін аптечку, вставши у напрямку джерела. Поки її спина віддалялася, Алан відкинув ковдру убік. Вимикач клацнув і кімната поринула у ненав'язливе світіння лампи. 

Попрямувши назад, Дженна сіла поряд і повернулась до початкового плану. Вона взяла його руку і почала розмотувати старий бинт, дотримуючись подальших інструкцій. Алан просто мовчки спостерігав, дозволяючи їй робити з його рукою необхідні процедури. Коли вона закінчила, її погляд пройшовся по його руці і він відчув м'який порив повітря поруч.

- Ну от і все, - по кімнаті розійшлося заключне клацання. Алан спостерігав, як вона відкладає аптечку, відсунувши її тумбочкою, і починає підніматися. - Думаю, ще кілька днів і...

З її губ зірвався зойк, коли його руки опинилися на ній. Алан повалив її на ліжко, перекотившись на бік, і притиснув спиною до себе, цілуючи шию.

- Алане! - Закричала Дженна. - Твоє плече!

Він не упустив, що з усього, що сталося за останні десять секунд, її насамперед схвилювала його рука. Це було приємно.