19

Застигши з відвислою щелепою, Дженна спостерігала, як її друг з сяючим поглядом наближається до неї, утримуючи в руці стаканчик свіжої кави з кіоску навпроти. В голові встиг пролетіти рій питань, але вони так і не вилетіли з рота.

- Еріку!  - все ще з потрясінням вигукнула Дженна. - Як ти..

- Думала, так легко відбудешся від мене? - він блиснув білозубою посмішкою, зупинившись навпроти. Його очі майнули вбік і злегка примружилися, і Дженна швидко зметикувала, вставши між ними.

- Це Рейчел, моя подруга, - промовила вона. - Рейч, це мій друг, Ерік.

Хлопець із смішним заціпенінням округлив очі і простягнув вільну руку дівчині, нахиляючись з кавою вперед.

- Приємно позна...

- Ей! - обурено вигукнула Рейчел, раптом відхитуючись від нього з кавовою плямою, що розпливлась на білосніжній блузці. - Не можна уважніше?

- Ой, вибач, я не помітив.

- А очі тобі навіщо, придурок?

- А чого ти одразу обзиваєшся? - його очі стали ще круглішими. - Я між іншим вибачився!

- І як це по-твоєму допоможе виправити мою зіпсовану блузку? - обурювалася Рейчел з невидимим паром, що виходив з вух. - У мене скоро важливе заняття, а тепер через якогось незграбного ідіота я мушу з'явитися там нечупарою!

- Це я-то ідіот?

- Ти бачиш тут ще когось? Я, наприклад, ні!

Дженна підняла брови, припиняючи вловлювати слова, які перетворилися на обурену суміш голосів, поки не помітила наполегливе дзижчання в сумці. Закопавшись у кишеню, вона дістала вібруючий об'єкт і моргнула в нього. Їй знадобилася мить, щоб усвідомити, хто їй дзвонить. Дженна підвела погляд на друзів, які продовжували свої аргументи, і відступила від них. Вона вщипнула свій ніс і зітхнула, натиснувши кнопку виклику.

– Що? - роздратовано сказала вона.

- Ну, по-перше, привіт, - мелодійно озвався трохи глузливий голос Алана. - А по-друге, обернись, - Дженна зробила, як він велів, витріщившись на бабусю з рудим пікінесом на повідку, який робив свої справи біля куща. - В інший бік, - зі смішком поправив її Алан.

Дженна обернулася, моргнувши, доки не усвідомила, що бачить там Алана. Моргнувши ще раз, вона втупилася на нього, перш ніж зрозуміла.

- Почекай секунду, - Дженна натиснула на відбій і розвернулася до друзів, які, як і раніше, активно сперечалися позаду неї. Вона збиралася сказати, що відійде на хвилину, але передумала. Погляди, які вони кидали один на одного і аргументи були надто промовисті, щоб ризикнути втрутитися в такий захоплюючий діалог.

Махнувши рукою, Дженна розвернулась назад і пішла до Алана, ловлячи на собі його погляд. На відміну від появи Еріка, вона не здивувалася, побачивши Алана. Він написав їй ще перед тим, як вона вирушила на зустріч з Рейчел, тому чудово знав, де вона перебуватиме.

Пробравшись шумною вулицею, Дженна підійшла до невеликої парковки, де красувався чорний Лексус. Алан випростався і, прочистивши горло, поправив вузол чорної краватки, наче той йому заважав.

- Я їду, - сказав він, дивлячись їй у вічі. - На кілька днів.

– Куди? - розгубилася Дженна.

Алан окреслив її поглядом і підняв руку, максимально акуратно обводячи кінчиками пальців овал обличчя.

- У Кембрідж, на ділову зустріч, - трохи хрипко обізвався він, не відриваючи очей. - Хотів попрощатися.

Дженна проковтнула і опустила свої, відчуваючи маленьке сором'язливе печіння в щоках, коли він заправив пасмо волосся їй за вухо.

- Ти що, їдеш прямо зараз? - чомусь осиплим голосом запитала вона.

- Так, - твердо сказав Алан.

Його пальці опустилися по її плечу вниз і раптом міцно стиснули її долоню, змушуючи Дженну різко і з трохи зляканим зітханням підняти очі. Зробивши півкроку, Алан пробрався другою рукою на її талію і притягнув дівчину до себе, затискаючи в обіймах.

- Поцілуй замість мене сина, - пошепки промовив він над її вухом, наче імпульсом пускаючи неправильні, болючі мурашки від цього місця по всьому тілу. - Коли я повернуся, ми почнемо все зовсім по-іншому, обіцяю.

Дженна прикрила очі і вперлася долонькою йому в груди, вловивши смикання кадика і стук власного серця. Протяжно видихнувши їй волосся, Алан дуже повільно розтиснув руки і тільки після цього відступив.

Їхні очі знову зустрілися, занурившись у мовчазні секунди, перш ніж атмосфера навколо раптом змінилася. Алан підняв обличчя убік, зафіксувавшись в одній точці і Дженна простежила за його поглядом своїм, зупинившись, коли в її кругозір потрапили широко здивовані сірі очі.

- Привіт, Рейчел, - сказав Алан, трохи глузливо потягнувши краєчок губ.

Рейчел отетеріло моргнула величезними, як тенісні м'ячі, очима, ніби побачила щось приголомшливе, безглуздо стоячи з плямою на блузці і сумкою, що звисала з плеча.

- Привіт, - механічно сказала дівчина, перекинувши погляд на Дженну. - І бувайте, - смикнувши ремінець сумки на плечі, вона розвернулась і поспішно попрямувала тротуаром геть.

Алан видав смішок, поки Дженна трохи спантеличено озирнулася за Рейчел, силует якої вже незабаром загубився серед перехожих. Повернувши обличчя назад, вона помітила на собі танцюючий веселощами погляд Алана.

- Я напишу по прильоту, - пообіцяв він, пославши їй усмішку, після чого пролунало клацання і стукіт дверцят.

Дженна відступила на два кроки, все ще в заціпенінні дивлячись на те, як автомобіль рушає з місця, плавно виїжджаючи зі стоянки. М'яко верескнувши гальмами, він зробив розворот і легко полетів дорогою, поки Дженна почала повільно приходити до тями, розуміючи, що позаду неї залишилося, як мінімум, ще одне, маленьке, невирішене питання.

***

- А тепер я хочу знати, коли ти примудрився приїхати і як дізнався, де я перебуваю, - Дженна недовірливо примружилася і забарабанила пальцями по сумці, зіставляючи факти в голові. - Тільки не кажи мені, що ви з Аланом змовилися.

– Що? Ні звичайно! - завзято заперечив Ерік, збільшуючи очі. - Я ніколи в житті не хотів би мати з ним справу.