18

Акуратно розклавши дитячий одяг по полиці, Дженна потяглася за останньою річчю, коли по кімнаті раптом пролунала довга вібрація. Вона зупинила своє заняття, однією рукою дотягуючись до телефону.

- Так? - прийняла вона виклик одночасно з сонним бульканням малюка, встигнувши лише мельком поглянути на номер, що висвітлювався на дисплеї.

- Привіт, Дженно, це Сандра.

Її пальці, що тримали річ, розтулилися і Дженна подумки виялалась, страшенно гніваючись на цю реакцію. Потрібно терміново викорінювати її. Нахилившись, щоб підняти бодік, що впав, вона недбало відклала його на край полиці і безшумно закрила шафу, розвертаючись від нього.

- Привіт, - озвалася Дженна, зупинивши погляд на сплячому Леоні.

- Як у тебе справи? Все добре?

- Так, все чудово, - Дженна спробувала згладити напругу в голосі, виходячи з кімнати. Вона й не намагалася бути особливо балакучою.

Цей дзвінок застав її зненацька.

- Мені твій номер дав Алан, сподіваюся, ти не проти, - м'яко посміялася Сандра під тихе клацання дверей.

- Звичайно, ні, - Дженна і не помітила, як сама посміхнулася, не відчуваючи жодної краплі недоброзичливості.

- Ми з чоловіком збираємося їхати завтра. І я тут подумала, - Сандра трохи почекала, ніби вагаючись. - Загалом, ми ж навіть не встигли як слід познайомитися. Як щодо спільної вечері чи прогулянки? Жодних хлопців, тільки ми з тобою. Обіцяю, багато часу у тебе не вкраду, - жартівливо закінчила вона, розбавляючи атмосферу.

- Я не проти, - легко погодилася Дженна, кусаючи губу через незручність. - Ось тільки сьогодні навряд чи вийде, зараз я трохи зайнята, а ввечері навчання...

- О, не хвилюйся, - невимушено перервала її Сандра. - Ми все одно збираємося їхати ближче до вечора. То ж я завтра цілий день вільна. Тоді на зв'язку? - дружньо промовила Сандра, і Дженна навіть крізь телефон відчула її посмішку.

- На зв'язку, - на автоматі повторила вона, за мить чуючи короткі гудки.

Сандра перша скинула виклик.

Опустивши телефон, Дженна якийсь час стояла у ступорі біля дверей. Дружина мера та дівчина, яку Давно колись кохав, хоче з нею зустрітися. Так просто. І, може, це було неправильно, але вона раптом зрозуміла, що їй справді потрібна ця зустріч.

Опустивши телефон, Дженна якийсь час стояла у ступорі біля дверей. Дружина мера та дівчина, яку Давно колись кохав, хоче з нею зустрітися. Так просто. І, може, це було неправильно, але вона раптом зрозуміла, що їй справді потрібна ця зустріч.

Повернувшись назад, Дженна зайшла до кімнати і безшумно попрямувала до тумбочки. Все ж вона не була до кінця впевнена в намірах Сандри, але це підштовхнуло її до рішення, яке вона все ніяк не могла втілити через банальний страх бути відкинутою. Та краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити і пошкодувати про це ще більше.

Потягнувши верхню шухляду тумбочки, вона завмерла, зупинивши погляд на тому, що лежало. Щоденник, який був майже повністю списаний портретами. Портретами Дженни.

Повільно провівши по ньому пальцем, Дженна перевела погляд на телефон, стиснувши його в долоні. Через кілька вдихів вона провела по сенсору і натиснула на заповітні цифри. За час довгих гудків у її голові встигли пролетіти зовсім різні думки, від невпевненості та бажання негайно обірвати виклик до глибокої подяки місіс Реймонд.

- Алло, - нарешті пролунав трохи лінивий голос у слухавці.

Серце Дженни вдарилось тричі. 

- Привіт, Рейчел. Це я. Дженна.

***

- Ітак, я уважно тебе слухаю, але відразу попереджаю, часу обмаль, у мене через півгодини заняття з плавання, - діловито повідомила Рейчел з кам'яним виразом обличчя під монотонний гул людей у цьому маленькому, але вже до дірок знайомому закладі. А раніше ж вони з Рейчел могли годинами сидіти в улюбленому кафе.

І хоча Дженна вловила сухий тон дівчини, дурна усмішка чомусь сама по собі розтяглася по губах. Все-таки вона надто добре знала колишню подругу. 

– Що? - сказала Рейчел, здивовано округливши очі. - У мене туш розмазалася?

Дженна негативно змахнула головою, усвідомлюючи, що весь цей час просто витріщалася на неї.

- Думаю, я повинна повернути тобі дещо, - не зменшуючи посмішки, Дженна дістала щоденник, що стирчав із сумки, простягнувши його по столу до Рейчел. - Це твоє.

Очі Рейчел трохи спантеличено простежили за цим рухом, поки в них не спалахнуло щось, що нагадало радісне усвідомлення. Вона охнула і жваво схопила щоденник, ніби не вірячи, і швидким рухом перегорнула його, миттєво спалахнувши.

- Чорт. А я думала, що загубила його, - з полегшенням промовила Рейчел, забувшись, перш ніж застигла в ступорі, широко розплющуючи очі в розумінні.

- Мама, - розчаровано видихнула вона і захлопнула щоденник, осуджуюче хитнувши головою. Дженна помітила при цьому, як вона трохи почервоніла, і сама на секунду уявила себе на місці Рейчел. Адже це її особиста річ. Навряд чи Дженні було б приємно, якби хтось ось так нахабно вторгнувся в її особистий простір. 

- Гарні малюнки, - тепло відгукнулася вона, вирішивши згладити відчуття, що стиснулось всередині. - Ні, справді, гарні. Ти дуже талановита, Рейчел, - вона сказала це щиро, з придихом, дивлячись їй у вічі.

Рейчел трохи пометушилась на місці і відвела погляд, червоніючи ще більше, чим викликала здивування такою реакцією. Зазвичай збентеження і вона це зовсім різні планети.

- Це я не дуже старалася, - ніяково усміхнулася дівчина неприродньо писклявим голосом, нервово забарабанивши пальцями по столу. - Так, просто балуюся у вільний час.

Вона продовжила барабанити пальцями, а тоді зупинилася, випустивши довгий видих.

- Гаразд, слухай, може минулого разу я і справді трохи перегнула, - несподівано пом'якшала Рейчел, підводячи очі. - Але пробачення просити все одно не буду, - забурчала вона, викликаючи чергову посмішку та чуйне клацання у грудях.

Мама Рейчел мала рацію. Дженна зовсім не втратила її.