17

Запах повітря, що очистився після нічного дощу, приємно лоскотав ніздрі, наповнюючи груди легким землянистим присмаком. Сонце знову піднялося вище, жадібно висушуючи калюжі, які ще недавно стояли.

Дженна повільно прогулювалася алеями з коляскою, насолоджуючись кожним кроком у затишній вуличній метушні.

Після доброї години прогулянки, вона звернула з парку на центральну вулицю, минаючи торговий центр та престижні заклади на шляху до свого будинку.

До цього чемний Леон вирішив нагадати про себе, крякнувши і виплюнувши соску, задоволено сіпаючись через свою витівку. Дженна несхвально вигукнула і зупинила коляску, щоб підняти її.

- Це ще що за примхи? - Здивувалася вона, погладжуючи лобик сина. Леон закряхтів і видав радісне мичання, весело смикаючи ніжками.

- Дженно! - гукнув її приємний жіночий голос, змушуючи підняти обличчя.

Серце Дженни підскочило, коли вона побачила попереду її.

Світле хвилясте волосся, що ідеально виблискувало, гойдаючись на легкому вітрі, ніжно-блакитне повітряне плаття, чарівна посмішка на вродливому обличчі і плавна витончена хода, що наближалася до Дженни. Справжній еталон жіночої краси.

- Привіт, - тепло привіталася Сандра, обдарувавши її дружелюбним поглядом і приємним ароматом квіткових парфумів. - Ти сама? Дивно, що Алан не бере участі у спільних прогулянках.

Дженна проігнорувала сухість у горлі, що утворилася, і послала їй ввічливу усмішку у відповідь, опустивши згадку про Алана.

- Так, ми завжди гуляємо в цей час, - трохи хрипко відповіла вона, відчуваючи себе ніяково. - А ти...

- О, я просто чекаю на чоловіка, - недбало підхопила Сандра, злегка змахнувши зашелестілими паперовими пакетами з брендових магазинів. – У нього з'явилися позапланові переговори, а мені було нудно. Нічого незвичайного.

Вона замовкла і через мить покосилася на Леона, що видавав миле белькотання, з дивним блиском в очах прикусивши губу.

- Ти не проти? - запитала Сандра, надіславши Дженні запитальний погляд, сповнений ніжності.

Дженна хитнула головою і очі блондинки засвітилися ще яскравіше, коли вона нахилилася до малюка, опускаючи пакети.

Дженна хитнула головою і очі блондинки засвітилися ще яскравіше, коли вона нахилилася до малюка, опускаючи пакети.

- Він так схожий на Алана, - з легким захопленням промовила Сандра. - Копія батька, так? - вона лагідно адресувала це малюкові, так ніби він міг відповісти, і обережно погладила пальцем його стиснутий кулачок. Випустивши довгий видих, вона похитала головою і випросталася, дивлячись на Дженну.

- І ось так завжди, народжуємо ми, а в результаті все дістається їм. І де скажи справедливість? У мене старшенька Емілія хоч і перебрала мої зовнішні риси, але характер... Вся в Дена. А хлопчики то взагалі копія чоловіка, – незважаючи на легке невдоволення, Сандра говорила це з теплотою та любов'ю. Притуливши долоньку до вільної тканини сукні, вона опустила обличчя і погладила акуратний животик з ніжною посмішкою. - Тепер ось чекаємо на дівчинку. Ден завжди хотів двох синів і двох доньок, - вона помовчала і цокнула, закотивши очі. - Боже, навіть тут він мене обійшов.

Дженна підняла краєчки губ у натяку на усмішку, не знаючи, що ще сказати на таку милу відвертість. Як би вона не намагалася переконати себе в ревнощах чи настороженості, дивлячись зараз на цю гарну молоду жінку, у неї чомусь не виходило. Замислившись про це, Дженна не відразу помітила на собі її пильно-цікавий погляд.

- Знаєш, він змінився, - раптом низько промовила Сандра, загадково посміхаючись. - Алан. Ти не думала, щоб дати йому другий шанс?

- Я зрозуміла, - тямуще посміхнулася Дженна, відчуваючи розчарування. - Це він попросив тебе поговорити зі мною, так?

- Ні, - без затримки відповіла Сандра, все ще не зводячи з неї проникливого погляду. - І не став би. Я пам'ятаю той час, коли... тебе ще не було в його житті, але таким, як зараз я його ще ніколи не бачила.

Дженна впала в легкий ступор, покриваючись незрозумілими мурашками. 

– Яким? - Запитала вона чомусь осілим голосом.

Сандра посміхнулась, невідривно дивлячись на неї. Дженну чомусь не покидало відчуття, що вона упустила щось важливе.  

- Він наче собі не належить. Я думала, що вже бачила його закоханим.

Загадкова усмішка на обличчі дівчини розтягнулась ще більше, а Дженна відчула дивне відлуння всередині. 

Якщо ще хвилину тому вона хотіла чемно закінчити розмову і поспішити додому, то зараз Дженна жахливо хотіла поцікавитись, що Сандра має на увазі, але до свого розчарування, вона не встигла.

- Ох, а ось і мій чоловік, - отямилась Сандра, заглядаючи за спину Дженни, перш ніж послати їй м'яку вибачливу посмішку. - Було приємно поговорити, Дженно. Сподіваюся ми ще побачимося.

Дівчина підморгнула їй і, підхопивши пакети, зсунулась з місця, ніжно погладжуючи вагітний животик. Дженна подивилась їй вслід, і погляд чомусь сам по собі одразу знайшов Дена серед неголосної вуличної метушні. Високий, підтягнутий і серйозний. Такий же, яким вона його запам'ятала з першої зустрічі. Опускаючись з високої будівлі по сходинках поруч з партнером по бізнесу, чоловік перекинувся з ним декількома словами і попрощався рукостисканням якраз вчасно, коли до нього наблизилась Сандра. Обернувшись, він зустрів її розкинуті для обіймів руки і ніжно поцілував, притискаючи до себе і щось промовляючи їй в губи. На обличчях обох грала щаслива усмішка, а брендові пакети недбало валялись біля їх ніг. 

У цей момент Дженна відчула себе злодійкою, котра безсоромно залізла в чужий простір. Змусивши себе відірвати погляд від них, вона взялась за поручні коляски і, повагавшись ще секунду, потягнулась за телефоном. 

На дисплеї висіли повідомлення, які досі були без відповіді. 

Вибач мені, я ідіот. 

Але я не втрачаю надії досягти ще одного побачення. Обіцяю, що всіма силами постараюся не відволікатися на думки про те, щоб скрутити шию чоловікам, які посягають у твою сторону.