16

- Дженно, дитинко, як я рада тебе бачити! - радісно вигукнула повнувата рум'янощока жінка з добрими очима, захоплено сплескуючи долонями.

Дженна слабо посміхнулася, відчуваючи щемливе тепло, що розливалось всередині.

- Здрастуйте, місіс Реймонд, - стримано промовила вона, люб'язно простягаючи гостинець. - Це вам.

Жінка зиркнула на торт, несхвально цокнувши і похитавши головою, але все ж таки не приховавши задоволену посмішку, прийняла його.

- Повернулася таки, - з добрим осудом заголосила вона. - Я думала, все вже, поїхала з кінцями! - ще швидше, ніж Дженна зрозуміла, жінка затягла її в будинок і посадила на диван, а сама сіла поруч, відклавши на столик гостинець.

- Рейчел моя, знаєш, спочатку сама не своя була, - почала було ділитись одкровеннями жінка, навіть не давши як слід прийти до тями. - Все сиділа у себе в кімнаті днями та ночами, пішла в себе, ні з ким спілкуватися не хотіла. Я їй кажу, піди хоча б погуляй, а вона дверима грюкне, і мені потім тільки слухати за стінкою виття та схлипи, реве в подушку. Розходжувала бліда як смерть, а худа стала! - жінка гаряче вигукнула і сплеснула долонями, злегка нахилившись і понизивши тон: - Їй-богу, я мало не за руку її по лікарях водила.

- Ма, - раптом пролунав знайомий голос з надр будинку і Дженна обернулася, зустрівши трохи мляве, наче від сну обличчя дівчини в клітчастій піжамі. - Досить вже. Не вигадуй, - грубо пробурчала Рейчел.

Жінку це зовсім не зачепило, здавалося, вона взагалі пропустила повз вуха висловлювання доньки.

- Гаразд, що ж це я, - добродушно посміхнулася вона Дженні і несхвально ковзнула очима по її злегка промоклому одязі. - Дженно, дитинко, я зараз принесу тобі щось переодягнутися, а то промокла вся.

- Ох, ні ні, будь ласка, не турбуйтеся, - швидко заперечила Дженна, почуваючи себе незручно. - Все добре.

Жінка не стала наполягати, лише м'яко кивнувши.

- Тоді я зараз поставлю чайник і будемо пити чай з тортом. А заразом і розкажеш мені все, - вона нахилилася до Дженни і стиснула її стегно, змовно понизивши тон: - Адже ти через дитину поїхала, так? - увігнала в ступор і тут же схвально додала, відсторонившись: - І правильно зробила. Пліткарів та недоброзичливців скрізь повно, ще не вистачало, щоб наврочили.

- О Боже, - Рейчел закотила очі і зробила кілька кроків вперед, недбало схопивши Дженну за зап'ястя.

- Ходімо, - вона трохи різко смикнула руку і ноги Дженни машинально піднялися, поволочившись за нею вглиб будинку.

- Чекайте, куди ж ви? - пролунав розгублений голос жінки позаду. - А як же чай з тортом?

- Ма, ну що ти причепилася зі своїм тортом? - розлютилася дівчина, різко крутнувшись і відпустивши Дженну. - Я на дієті, а Дженні не можна шкідливої ​​їжі, вона дитину годує, - сказала Рейчел так, що навіть Дженна повірила. І в ту ж мить знову схопила її за руку, потягнувши за собою.

Щільно зачинивши двері своєї кімнати за собою, Рейчел відпустила Дженну і з протяжним видихом рушила вглиб, підбираючи незграбно розкидані по ліжку підручники.

Дженна не стримала посмішки, відразу прикусуючи губу. Деякі речі все ж таки не змінюються.

- Вибач, я подумала, що тобі буде неприємний її допит. Ти ж знаєш маму, вона не впустить нічого, - з маленькою іронією сповістила Рейчел, але вмить ступорнулась з книгами в руках, розширивши очі. - Але якщо ти хочеш повернутися...

Дженна заперечливо хитнула головою.

- Ні, все гаразд.

Рейчел, здавалося, з полегшенням видихнула і недбало кинула стос книжок на столик, а потім розслаблено плюхнулася на ліжко.

- Падай, - вона кивнула на місце поряд, влаштовуючись у своїй улюбленій позі лотоса.

Дженна проігнорувала її запрошення, швидко ковзнувши очима по кімнаті, не залишивши поза увагою невелику перестановку. Зупинивши погляд на тумбочці, вона підійшла ближче і підчепила порожню обгортку від шоколадки, під якою валялось декілька фантиків від цукерок. Примружившись, Дженна послала погляд Рейчел.

На дієті, значить.

Очі Рейчел забавно округлилися.  

Вона вирвала обгортку з руки Дженни і зім'яла.

– Що? - Сказала вона, захищаючись. - Взагалі-то шоколад корисний для розумового процесу. Декому з нас між іншим, ну, все ще потрібно здобути вищу освіту.

Дженна видала різкий вдих, а Рейчел скривилася.

- Чорт, вибач, - поспішила виправитись вона. - Я не це мала на увазі.

- Та ні, Рейчел, - проникливо промовила Дженна, гірко посміхнувшись. - Все правильно. Це я маю просити у тебе пробачення.

Рейчел важко проковтнула і повела очі, трохи змінившись в обличчі.

- За що? - сипло запитала вона, надто неправдоподібно вдаючи, що не розуміє.

Дженна проковтнула важку грудку і підступила ближче до ліжка.

- Рейчел, - обережно почала вона, опустившись перед нею навпочіпки, - те, про що говорила твоя мама...

- Це брехня, - різко перебила Рейчел, все ще не дивлячись в очі. - Не було такого.

- Рейч...

- Що «Рейч»? - раптом розлютилася Рейчел, надіславши їй глибоко промовистий погляд. - Думаєш, така важлива, всі за тобою повинні страждати? Взяла і поїхала, навіть не спромігшись нічого пояснити! А навіщо пояснюватися перед простими смертними? Гляди, бо ще корона з голови впаде!

Дженна відсахнулася, як від ляпаса і боляче прикусила губу, відчуваючи застиглі сльози в очах.

- Я мабуть піду, - просипіла вона, підводячись і розвертаючись до виходу.

- Ну і йди! - з надривом кинула Рейчел їй у спину. - Дуже треба! У мене подруг, знаєш скільки? Знаєш?? І навіть краще!! Вони кращі за тебе, чуєш?! - її голос зірвався у болючий крик, просочившись дикою безпорадністю і гнівом. - Ми одна без іншої жодного дня не можемо!! Взагалі не приходь більше, ясно?? Ясно тобі??!

Дженна з надривом зачинила двері кімнати, перш ніж у неї встигла потрапити подушка, і притулилася до неї спиною, затискаючи в долоні рот. Жалібний писк і рвані схлипи з кімнати заглушалися її власним болем, що стукав в роздертих грудях. Її тіло тремтіло, а очі палило, виштовхуючи горючі сльози по щоках.