14

Рішення піти у торговий центр виявилося цілком спонтанним.

Вийшовши після обіду з Леоном на звичайну прогулянку, Дженна не помітила, як забрела до самого кінця парку.

І тоді її прорвало.

Спогади ринули, як рій бджіл, жалячи розум напливом епізодів з її минулого життя.

Як же вона сумувала за домом! Парк, улюблене кафе, коледж, її нічні вилазки і той самий клуб... Серце гаряче відгукнулося, огортаючись нестерпно ниючою ностальгією. Захотілося побувати скрізь і одразу, прямо зараз. Але зважаючи на Леона, який задоволено булькав у колясці, Дженна обрала найдоступніший варіант.

Всередині торговий центр зовсім не змінився.

Принаймні все, що вона пам'ятала, залишилося тим самим. Як і раніше, він ряснів різноманітністю магазинів з вітринами, великим ескалатором і гулом людей, який не вщухав.

Дженна повільно просувалася вперед, вивчально оглядаючи торговий центр по сторонам. Леон, тримаючись ручками за поручні коляски з соскою в роті, захоплено розглядав нову для себе територію, зовсім не лякаючись великого скупчення людей.

Син несподівано агукнув, випустивши соску з рота, і Дженна швидко підхопила її, посміхаючись, коли зрозуміла, що привернуло його увагу: іграшковий магазин, який ряснів різновидами іграшок за вітриною. Злегка загорнувши коляску ближче до вітрини, вона зупинила її, нахилившись і любовно погладжуючи маківку зацікавленого сина. 

Раптом пролунав пронизливий хлопок і чийсь різкий вдих. Дженна з усе ще трепетною усмішкою на губах погладила щічку сина, а тоді випросталася, напіврозвернувшись назад.

Посмішка вмить зійшла з її губ, а серце зробило сильний перекат.

До неможливості знайомі сірі очі вп'ялися в неї невірячим поглядом. 

Дженна відчула витік тепла з обличчя і гарячу сухість у горлі. Здавалося, ніби її кінцівки затверділи через застиглу кров. 

- Рейчел... - поворухнула Дженна одними губами.

Дівчина навпроти моргнула, все ще приголомшено дивлячись на Дженну, а потім швидким ривком розвернулася в іншу сторону, тікаючи геть. 

- Рейчел, почекай! - вигукнула Дженна, злякавшись.

Спина Рейчел застигла, напружуючись.

Дженна ковтнула слину, що зібралася в роті, але через пересохле горло ця дія завдала їй болю.

- Я наздожену вас, - прозвучав хриплуватий голос колишньої подруги, і Дженна з дивним щемом зрозуміла, до кого вона звертається.

Дві дівчини, які складали їй компанію, здивовано переглянулися, виглядаючи спантеличеними. Одна з них, теж брюнетка з довгим волоссям, як і Дженна, кинула на Дженну пильний погляд, і ще через секунду дівчата все ж таки зрушили з місця.

- Не затримуйся, Рейчел, - пролунав трохи писклявий голос, що належав блондинці, перш ніж обидві дівчата загубилися в натовпі.

Дженна розвернула коляску, трохи вийшовши вперед. Плечі Рейчел швидко піднялися та опустилися, а потім вона зробила розворот. Сірі очі знову зустрілися з нею, і Дженна відчула новий поштовх болю по тілу.

Рейчел змінилася, небагато. Коротке волосся трохи відросло, на обличчі був легкий макіяж, і одягалася вона тепер жіночніше. Шлунок Дженни стиснувся при думці про те, що колись вони були найкращими подругами. Тепер же ніби чужі люди.

- Привіт, Рейчел, - Дженна підняла куточки губ у примарній усмішці. - Як ти?

- Добре, - прохолодні очі Рейчел без здивування опустилися на сина, знову піднявшись вгору. - Як звати?

- Леон.

- Ясно, - Рейчел незручно поправила товстий ремінець сумки на плечі і натягнуто посміхнулася. - Ти це... Вибач, мені треба бігти. Ми з дівчатами у кіно домовилися.

Дженна на мить випала з простору. В кіно. З дівчатами.

Швидко моргнувши, вона скинула заціпеніння.

- Так, - вона проковтнула, змусивши себе видавити усмішку. - Так, добре. Була рада побачитися, Рейчел.

Рейчел знову поправила сумку і затрималася на мить, пославши Дженні оманливу надію, а потім просто розвернулася, зникаючи в натовпі за дівчатами.

Дженна заплющила очі і глибоко задихала, повільно приходячи до тями. Тільки зараз до неї повернулися звуки гулу довкола та енергійний бубніж малюка. Розплющивши очі, вона рішуче розвернула коляску і прискорено пішла на вихід із центру.

У горлі утворився тиск, а в грудях творилося незрозуміло що.

Даремно. Даремно вона прийшла сюди.

Викотивши коляску на злегка вологу після недавнього дощу вулицю, Дженна рушила до найближчої лавочки, почуваючи себе не в змозі пересувати ногами. Перш ніж присісти, вона нахилилася до сина і м'яко погладила темноволосу голівку, переконуючись, що з ним все добре.

- Дженно? - раптом пролунав глибоко здивований голос позаду. - Дженно, це справді ти?

Дженна затримала подих, впізнаючи цей голос, і прикро заплющила очі, розуміючи, що сьогоднішнім спонтанним зустрічам ще не кінець. Вона чортихнулась про себе, стиснувши і розтиснувши кулаки, а тоді з глибоким вдихом випросталась і розвернулася, натягнувши на себе посмішку.

- Привіт, Рой, - голос її не підвів.

Колишній хлопець швидко оглянув її з ніг до голови, недовірливо примружуючись. В носі у нього був пірсинг, на худих плечах шкіряна куртка, а темні пасма волосся «модно» спадали прилизаним чубчиком на один бік. Хоча, не так вже він і змінився.

- Я чув, ти народила, - його очі з цікавістю опустилися на малюка, якого закривало її тіло, і знову повернулися до неї. - Це ти від того самого мажора залетіла, який кинув тебе? Ти тому поїхала геть, так?

– Що? - остовпіла Дженна. – Звідки у тебе така інформація?

- Та всі про це говорять! - очі хлопця збуджено блиснули. - Що Дженна Міллер залетіла від багатого папика, а він на аборт відправив тебе. Через це ти втекла з міста і потай від нього народила.

Рот Дженни відвис, а почуте набатом ударило в голову.

- Чуєш, казкарю, не набридло ще байки складати? - раптом пролунав недоброзичливий голос із тіні верби.

Очі хлопця хижо блиснули в той бік.

- О, руда скалка, і ти тут, - його губи розтягнулися в крокодилячій усмішці.