13

- Доброго ранку, тату, - сказала Дженна, заходячи на кухню з дитиною на руках.

- Доброго, - кинув батько, не відриваючись від розкритої перед собою газети та попиваючи каву за столом. - Як вчора погуляла?

- Нормально, - Дженна посадила Леона на стільчик для годування, упустивши те, що батько запитав про це сьогодні, а не вчора, швидко вийняла пальчики сина, коли він засунув їх у рот, і розвернулася до плити, кинувши на батька швидкоплинний погляд. Чоловік все ще дивився в газету, повільно відпиваючи з чашки. На ньому була біла сорочка та чорна краватка.

- Ти кудись збираєшся? - Зацікавилася Дженна, дістаючи суміш, щоб приготувати кашу для Леона.

- Так, - без пояснень відповів чоловік. Порожня чашка брязнула об стіл і почувся шелест газети. - Алан дзвонив. Запитував, коли ти вчора повернулася і чому не береш слухавку.

Каструля незграбно вислизнула з її рук, с неприємним дзвоном ударяючись об стільницю. Леон активно «прокоментував» цю дію і Дженна розвернулася, підхопившись до сина, коли пальчики знову опинилися у його роті.

- Я зовсім забула, у мене ж телефон на беззвучному режимі, - згадала вона, морщачись і випрямляючись до батька.

- Він до речі скоро приїде, - незворушно промовив чоловік, складаючи газету на стіл.

Очі Дженни шоковано збільшились.

- Тобто?

- Через... - чоловік підняв зап'ястя, дивлячись на годинник, коли раптом пролунав дверний дзвінок. - А ось і він. Я відкрию.

Він піднявся з місця і рушив з кухні, залишаючи позаду себе спантеличену Дженну.

- Тату, почекай, - схаменулась вона в останній момент і він зупинився на порозі, обернувшись назад. - Звідки у Алана твій номер?

- Мабуть, це треба запитати у тебе, дочко, - з дивним натяком промовив він, потягнувши куточок губ нагору.

Дженна відкрила рота, спантеличено моргнувши, але так і не відповіла. Чоловік тим часом розвернувся, ховаючись у коридорі, а вона все ще стояла статуєю, не розуміючи, що він мав на увазі. І лише черговий вигук малюка смикнув Дженну назад.

Клацання дверей віддалено пролунало в просторі, але Алан все так і не з'являвся. Та Дженні ніколи було про це думати, тому що Леон знову намагався пхати пальчики в рот і голосно агукав, змушуючи її поквапитися.

Повернувшись до стільниці, Дженна зайнялася кашею, вирішивши використати цього разу злакову інстантну суміш, яка, за ідеєю, повинна бути готова вже через кілька хвилин. Час від часу довелося обсмикувати пальчики Леона і розмовляти з ним, щоб відволікти.

Зробивши все за інструкцією, Дженна отримала готову кашку та перевірила її температуру, капнувши невелику кількість на зап'ястя. Коли результат виявився задовільним, вона надягла на сина нагрудник і підхопила тарілочку з кашкою, потім присіла перед ним і піднесла до його рота ложечку. Він охоче відреагував, відкриваючи рот і приймаючи їжу. Декілька крапель упали йому на підборіддя і Дженна акуратно підтерла ложечкою, а тоді підняла очі до дверей, відчувши на собі пильний погляд. Її рука трохи здригнулася, а губи привідкрились. У дверному отворі стояв Алан.

Чорні очі нерухомо завмерли, намертво примагнічуючись до неї. В повітрі запанувала тиша, що розбавлялась лише неголосним гулом малюка. 

- Більше не роби так, - врешті тихо промовив Алан.

– Як? - Дженна відійшла від маленького заціпеніння і зачерпнула кашу, м'яко піднісши до сина.

- Я ж хвилююсь, Дженно, - пролунав трохи піднятий голос, нерівно видихаючи. - Наступного разу не відпущу тебе одну.

Леон вдоволено агукнув перед тим, як ложечка каші вирушила йому до рота.

- Якого ще наступного разу, Алане? - Дженна підняла на нього очі з пустотливим блиском і схилила голову на бік, раптово вирішивши його піддражнити.

Алан підтис губи, наповнюючи погляд відкритим невдоволенням, але промовчав.

- Я ненадовго, - вирішив він змінити тему. - Хотів побачити сина. І до речі, - він відступив убік, піднімаючи з-за одвірка два величезні пакети, і увійшов на кухню, впевненим кроком рухаючись до столу, на який висадив їх.

Дженна уважно простежила за цією дією, а тоді з підозрою примружилася на нього.

- Ти спочатку зазирни всередину, перш ніж вбивати мене поглядом, - порадив Алан, піднімаючи куточок губ у натяку на посмішку.

Дженна недовірливо перевела погляд на стіл і знову на нього, а потім все ж таки поклала тарілочку на поверхню дитячого стільчика, відсуваючи її якнайдалі від сина. Вставши, вона підійшла до столу і, зазирнувши в перший пакет, здивовано вигнула брову, виявивши там різноманітне дитяче харчування.

- Я не знаю, що точно можна дітям у цьому віці, тому взяв усе, - пояснив Алан. - Але мені буде простіше, якщо ти поінформуєш мене, - на його обличчі з'явилося щось, що віддалено нагадувало усмішку.

– А продукти навіщо? - Запитала Дженна, помітивши їх надмірність в іншому пакеті.

- Я позбавив вас двох роботи, так що, думаю, це буде справедливо, - знизав плечима Алан.

Дженна несхвально похитала головою, перервавшись, коли довелося швидко підхопитись до сина. Вона встигла, перш ніж його пальчики опинилися в тарілочці з кашею і присіла навпочіпки, підхопивши її і взявшись знову годувати малюка.

З її шкірою зіткнувся легкий потік повітря, змішаний із приємним кедровим присмаком, коли висока чоловіча постать нависла над нею. У поле зору потрапив низ білої сорочки в обрамленні чорного ременя, що приховував підтягнутий торс.

Леон раптом крякнув, виплюнувши кашу, і активно смикнув ручками, зачепивши тарілочку. Дженна усвідомила свій промах занадто пізно: силіконова тарілка сколихнулась і вилетіла з її розслабленої руки, шмякаючись на дитячий столик і немов одним пострілом кулемета розбризкавши кашу по поверхні та білосніжній сорочці Алана.

Алан видав приголомшене зітхання і затримав подих, заціпеніло застигши. Малюк радісно заулюлюкав, оголюючи два передні зубчики, і азартно смикнув тулубом, повідомляючи батькам, що дане видовище припало йому до смаку набагато більше, ніж каша.