10

Дженна ніколи раніше не була в літаку.

Всю ніч напередодні вона майже не спала, не знаходячи собі місця через майбутню подорож. Не менш переживаючою здавалася зустріч її батька з Аланом обличчям до обличчя. Дженна боялася, як вони відреагують один на одного? Раптом зчепляться словесно чи того гірше, вплутаються в бійку? Хоч і погляди її батька дещо змінились, але вона чудово пам'ятала, як рік тому він був цілком не проти скрутити Алану шию. Та всупереч її побоюванням, все відбулося більш ніж спокійно. 

О сьомій ранку чорний Лексус вже чекав її біля під'їзду і чоловіки коротко обмінялися привітаннями, але Дженна все одно вловила при цьому напругу, що іскрила в повітрі. Можливо, причина й у тому, що батькові довелося залишитись тут за робочими обставинами ще на кілька днів, доки йому не знайшли заміну.

Це означає, що вона буде віч-на-віч з Аланом. Ця думка пробудила поколююче тремтіння в животі.

- Ти готова? - зустрів її Алан питанням, на яке Дженна невизначено кивнула, роззявивши рота, коли він відкрив задні дверцята машини, де красувалося зовсім новеньке дитяче автокрісло.

- Давай його сюди, - ще швидше ніж Дженна змогла заперечити, він підхопив під пахи сонного сина з коляски і посадив у автокрісло, нахиляючись і спритно закріплюючи ременями так, ніби щодня цим займався. Смикнувши їх на міцність, він раптом застопорився, пильно дивлячись на сина. Дженні здалося, що він хотів нахилитися ще нижче і торкнутися його, але Леон сонно забубонів, затріпотівши віями, і це ніби висмикнуло Алана з трансу. Випроставшись, він майже безшумно зачинив дверцята і розвернувся, забираючи у Дженни коляску та сумку з усім необхідним для Леона. Для решти речей місця в автомобілі явно б не вистачило. 

- Сідай, - сказав Алан, відкриваючи багажник автомобіля і засовуючи туди складену коляску-тростину.

Дженна кивнула і обійшла автомобіль, залізши на заднє сидіння поруч із сином. Попереду пролунав акуратний стук дверцят і двигун забурчав, пускаючи їх у плавний рух. Але як тільки автомобіль рушив з місця, малюк злякано розкрив сонні очі і захникав, тривожно закрутившись.

Дженна потяглася до нього, намагаючись заспокоїти, та це здавалося, подіяло рівно навпаки. Леон заплакав ще голосніше, і вона швидко відстебнула ремені з автокрісла, підхопивши сина на руки. Вона притиснула його до грудей і почала заколисувати, погладжуючи і цілуючи солодку маківку. Раніше це завжди спрацьовувало.

- І часто він так? - спитав Алан, ледь плач у салоні вщух.

- Він перший раз в автомобілі, - тихо пояснила Дженна, зустрівшись із чорними очима у дзеркалі. Вона вловила короткий кивок, після чого автомобіль плавно набрав швидкість.

- Пристебнись. Їхатимемо півгодини.

Дженна зробила, як він велів, тільки з третьої спроби зумівши пристебнутись однією рукою з сином, що заснув на грудях.

Більше Алан нічого не сказав. Шлях, що залишився, їхали в тиші, що розбавлялася тільки тихим гулом автомобіля і періодичним сонним бульканням малюка.

До закінчення поїздки Дженна майже не відчувала затеклих рук і спини, зате Леон міцно заснув у її обіймах. Прибувши до пункту призначення, Алан заглушив двигун і вийшов першим, відчиняючи Дженні дверцята, щоб допомогти їй із сином вибратися назовні. Вона обережно випросталася, намагаючись не потривожити сон малюка, і заворожено застигла, ледь вловивши стук дверцят за собою.

Перед нею простиралося поле з розташованими на ньому злітно-посадковими смугами та рульовими доріжками. На одній із ідеально рівних асфальтованих смуг височів великий білий лайнер.

Легкий вітер дмухнув навколо неї і її подих затремтів. Одна справа споглядати цю красу на екрані і зовсім інша бачити все на власні очі.

- Ідемо, - Дженна здригнулася, коли відчула м'який дотик до попереку. Провернувши обличчя, вона виявила поряд Алана, що тримав автокрісло та сумку. Коли тільки встиг?..

Відчувши легкий тиск всередині, Дженна рушила до трапу, де їх зустрічала привітно усміхнена бортпровідниця. Піднімаючись сходами, вона чула позаду зовсім близько кроки Алана. Навіть якщо Леон закрутився, то знову засинав на ходу, змучений раннім підйомом. Рятувало лише одне – у цей час малюк зазвичай завжди солодко спить.

Всередині лайнер виявився настільки вражаючим, що Дженна мимоволі затамувала подих. Інтер'єр салону нагадував шикарний номер у п'ятизірковому готелі, витриманий у чорно-білих тонах, - шкіряні білі сидіння, які розташувалися строго в ряд, стіл, плазмовий телевізор та диван з постільною білизною, на якому красувалися дитячі іграшки. Попереду виднілися чорно-білі овальні двері, за якими, припускала Дженна, була ще одна "кімната".

Алан пройшов першим, прямуючи до тримісного ряду, і встановив автокрісло на сидінні поряд із вікном. Потім повернувся, забираючи з рук Дженни малюка, щоб укласти його в імпровізоване ліжко. Від розгубленості дівчина навіть не заперечила, але це навіть не знадобилося, судячи з мирного сопіння малюка.

Дженна нервово проковтнула, дивлячись на два пустих сидіння, що залишилися.

– Це твій літак? - спитала вона, як тільки опустилася на одне з них, поряд із сином.

- Ні звичайно, - зі смішком відповів він, нахиляючись, щоб закріпити на ній поясний ремінь. У ніс вдарив дивовижний чоловічий парфум з кедровим екстрактом, через що у Дженни перехопило подих. - Я лише орендував його. Авіація не моя парафія, - Алан смикнув закріпленим ременем і покосився на неї з напівусмішкою. - Подобається?

Дженна кивнула і опустила очі, роздивляючись білий ремінь, щільно притиснутий до її тіла. Алан сів поряд, менш ніж за п'ять секунд заклацуючи на собі ремінь.

- Хвилюєшся? - раптом пролунало збоку.

- Трохи, - зізналася Дженна нерівним голосом. - Більше через Леона.

- Мені здається, він міцно заснув, - Алан усміхнувся, і Дженні здалося, що в його голосі прозирала ніжність.

Дитина справді солодко спала, потопаючи в м'якому й зручному автокріслі. А в тому, що воно м'яке та зручне, дівчина навіть не сумнівалася.