9

Дженна

Дженна сиділа на кухні, зігнувши одну ногу в коліні і підтягнувши п'яту на стілець, коли зачинилися вхідні двері. Її щока була притиснута до коліна, а руки затяглися навколо ноги. На столі стояла чашка остиглого чаю. Леон вже як півгодини мирно спав у своєму ліжечку, відповідно режиму, за яким зараз за планом денний сон.

Коротка метушня припинилася і з коридору пролунали кроки. Дженна підняла обличчя і уткнулася підборіддям у коліно, зустрічаючись з карими очима батька, що з'явився на порозі. Без кейсу в руці, з розвязаною краваткою і трохи втомленим поглядом.

- Як пройшла співбесіда? - Запитала Дженна.

Батько роздратовано змахнув рукою, мовляв, не питай, і пройшов кухнею, зупиняючись перед стільницею. Дженна простежила за ним, дивлячись у його спину, обтягнуту сірим піджаком, коли він заповнював склянку водою з кувшина.

- Шахраї вони, ось хто. А я ще думаю, умови відмінні, зарплата надто вже хороша, гнучкий графік. Ось як знав, що надурити хочуть, - чоловік розвернувся зі склянкою в руці і притулився до стільниці, роблячи кілька жадібних ковтків. - Ну нічого, ти поки в цьому своєму магазині ще перекантуєшся тиждень, а я підшукаю що-небудь, - він замовк, а за мить тямливо хмикнув, все ще тримаючи склянку. - Треба ж, ніби не перший рік ходжу по цих вакансіях, а тут взяли та обвели навкруг пальця.

- Я більше не працюю в книгарні, тату, - прісно повідомила Дженна. - Мене звільнили. 

Короткочасна тиша осіла поколюванням в області хребта. Дженна з напругою спостерігала, як чоловік повільно провертається, щоб поставити склянку. Її погляд не відривався від нього, намагаючись зчитати реакцію. Але, на її подив, нічого з того, що вона припускала, не відбулося.

- Ну і добре, - спокійно видав чоловік. - А то не витягнеш тебе звідти й щипцями.

- Це зробив Алан.

У повітрі завмерло мовчання.

- Тату, - покликала Дженна, відчувши нервозність по всьому тілу. - Чому ти мовчиш?

- Що тут скажеш, дочко, - трохи втомлено зітхнув він і, потерши чоло великим і вказівним пальцем, пронизливо глянув їй у вічі зі змученою усмішкою. - Тут я згоден із ним.

Дженна проковтнула і відвела очі, відчуваючи несподівану розгубленість.

Не це, зовсім не це вона чекала почути від батька.

- Він хоче, щоб я повернулася, - вона навмисне зробила паузу, натиснувши на слова: - Додому, тату.

- Ну раз так... - протяг чоловік, задумливо оглядаючи приміщення, перш ніж зупинити на ній рішучий погляд. - Значить, треба повертатись.

- Тобто ось так, значить? - спалахнула Дженна, різко випроставшись на стільці. - Рік тому ти був тільки "за", щоб поїхати геть, а зараз раптом змінив свою думку?

Вона піднялася зі стільця з палаючими обуренням очима, але чоловік проігнорував її спалах.

- Ти згадай, в якому стані ти була, Дженно, - спокійно відповів батько, його голос став строгішим. - Як я міг відмовити своїй вагітній дочці? Мені було важливіше твоє здоров'я і спокій, ніж бачити нескінченні сльози і страждання. А зараз від кого будемо ховатися, дочко? - останнє питання прозвучало набагато суворіше, змусивши Дженну опустити погляд і плюхнутися назад, почервонівши.

- Алан перекрив мені виїзд з міста, - тихо повідомила вона.

По повітрі поплив короткий смішок.

- Треба ж, який тямущий, - хмикнув чоловік. - І ж не відвертітись ніяк. 

Дженна підняла погляд з бровами, що злетіли вгору, виявивши дивний проблиск в його очах.

- Ерік мій друг, - хвилююче сказала вона, вже здогадуючись, що все це означає.

- Нічого з цим бовдуром не станеться.

- Коледж...

– Ти на домашньому навчанні. 

- А як же твоя робота? - видала Дженна, чіпляючись за останню ниточку.

– Не велика втрата. В рідному місті знайду, де пригрітися, - він коротко посміхнувся, на відриваючи від неї погляд.

Дженна похитала головою і із зітханням уперлася ліктями в стіл, закривши долоньками обличчя. За мить вона почула короткі кроки і скрип стільця навпроти.

- Дочко, - рука батька обережно прибрала її долоні від обличчя, і Дженна піддалася, зустрівши трохи стурбований погляд.

- Я може й справді чогось не розумію... Але подумай про Леона, - його голос знизився, звучачи трохи втомлено і переможено. - Ну, до чого тепер ця гордість, зайві нерви? Будете сперечатись й сваритись постійно? Краще виховувати в рідних стінах, ніж тут, Дженно.

Дівчина нічого не відповіла, уп'явшись на вкриту візерунками скатертину. Слабке хникання Леона відволікло її і Дженна на автоматі сіпнулася, але її спробу тут же припинила рука батька.

- Ти сиди, я подивлюся, - сказав він, підводячись і розвертаючись до виходу.

Дженна подивилася в його спину, а потім повела очі й окинула поглядом кухню. Вона пам'ятала, як довго звикала до нового місця. А розмова з батьком лише заплутала її почуття. Всередині панувало сум'яття.

Бубніж Леона вщух і Дженна підчепила телефон зі столу, відкриваючи листування. Перед очима зависло його останнє повідомлення, але вона змусила себе зосередитись на іншому.

Я згодна. Але лише за однієї умови.

Надіслано.

Якої? - засвітилася відповідь на екрані.

Стримай свою обіцянку.

***

- І я все одно не розумію, чому ти маєш їхати, - з недовірою промовив Ерік, спостерігаючи, як Дженна збирає свої кишенькові речі з-за прилавка, скидаючи їх у коробку. Всі формальності загладжені, Дженіфер пішла, і за фактом, її більше ніщо тут не утримувало.

- Еріку, - зітхнула вона і накрила долонями краї коробки, зупинившись на секунду. - Я ж говорила, що батькові надійшла дуже приваблива пропозиція, але щоб її прийняти, треба повернутися до рідного міста.

- Так-так, а ще в тебе там залишилася кішка, за якою тимчасово наглядає сусідка, - Ерік схрестив руки на грудях і звузив очі, розсекречуючи її брехню. - Ти зуби мені не заговорюй, Дженно. Мажор твій цей втрутився, який батько Леона, так?